Троянці (астероїди)

Головний пояс астероїдів (білі цятки), троянці та греки Юпітера (зелені цятки) та астероїди групи Гільди (помаранчеві цятки). Дані JPL на 14 серпня 2006 року.
Точки розміщення троянських астероїдів в системі (точки Лагранжа L4 і L5), позначені червоним, орбітальний шлях вторинного об'єкту синім, основний об'єкт жовтим.

Троянці в астрономії — група астероїдів, що перебувають біля точок лібрації L4 та L5 великих планет (на 60° попереду та позаду планети), поза межами головного пояса астероїдів. Період їхнього обертання навколо Сонця збігається з періодом обертання планети, тобто вони перебувають в орбітальному резонансі 1:1. У системі планетаСонце вони здійснюють лібраційні рухи навколо лагранжевих точок, внаслідок чого їхнє взаємне розташування постійно змінюється.

Першу таку малу планету (Ахіллес) було відкрито 1906 року Максом Вольфом у точці L4 системи Сонце-Юпітер[1]. Відтоді всі подібні об'єкти називають на честь героїв Троянської війни, а сам клас астероїдів — троянцями. Малі планети поблизу точки L4 (попереду планети) традиційно називають іменами ахейців, а поблизу точки L5 (позаду планети) — іменами троянців. Винятком стали 624 Гектор і 617 Патрокл, які було названо до усталення традиції.

На початок 2010 року кількість троянців перевищила 4000[2]. Їх кількість не є сталою — деякі з них можуть втрачати резонанс із Юпітером і сходити з орбіти, можливі також захоплення інших астероїдів, що рухаються поблизу орбіти Юпітера. Найбільші з них — Гектор (370 км) та Еней (148,2 км) відповідно.

Історично троянцями називали лише астероїди системи Юпітер—Сонце; тепер так називають астероїди поблизу лагранжевих точок L4 та L5 будь-яких систем. Наразі відомі троянці у системах Марса та Нептуна[2].

Див. також

Виноски

  1. Nicholson, Seth B. (1961). The Trojan asteroids. Astronomical Society of the Pacific Leaflets. 8: 239—46.
  2. а б Trojan Minor Planets. International Astronomical Union (IAU). Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 7 червня 2010.

Джерела

Посилання