|
Міньйони (історія) Міньйо́н (фр. mignon — малюк, крихітка) — поширене в XVI столітті у Франції позначення фаворита, улюбленця високопоставленої особи. Йоган Гейзинга («Осінь Середньовіччя», гл.2) зазначає, що це явище формалізовано ще в XV столітті, як сентиментальна, в дусі часу («бургундської епохи»), видозміна традиції феодального васалітету, що вже помалу перероджувався в нові абсолютистські відносини. Міньйони при дворі виконували роль, середню між радниками, стражниками і членами свити. Історія Найбільше прославилися міньйони Генріха III. Віддані королю молоді люди шокували двір веселими і зухвалими витівками, гучними застіллями й амурними пригодами. Ходили чутки, що король перебував з ними в любовному зв'язку, проте документальних підтверджень цьому майже не збереглося — цілком можливо, що чутки про це розпускали вороги Генріха, такі, як герцог де Гіз. Постійним об'єктом насмішок були «жінкоподібні» наряди міньйонів (завите волосся, широкі брижі — рід жабо) і їхня непомірна зарозумілість. Король, готовий виконати будь-яку примху своїх улюбленців, обдаровував їх титулами і землями, що викликало гнів і у дворян, і в простого народу. Важким ударом для Генріха стала знаменита «дуель міньйонів», у якій двоє з його фаворитів загинули, а третій був важко поранений і помер пізніше. Король спорудив у пам'ять про полеглих чудову усипальницю. В останні роки улюбленцями короля залишалися Анн де Жуаєз[ru] і Ногаре д'Епернон. Їх обох він зробив герцогами й перами. Історія відносин Генріха III і міньйонів стала однією з головних тем романів Олександра Дюма-батька «Графиня де Монсоро» і «Сорок п'ять», а також його п'єси «Двір Генріха III». Міньйони Генріха III
Міньйонів мали також інші вельможі того часу. Ось деякі з них: Міньйони Франсуа, герцога Анжуйського (анжуйці)
Міньйони герцога де Гіза (гізари)
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
