Мілко Тарабанов

Мілко Тарабанов
болг. Милко Тарабанов
Народився	29 січня 1905(1905-01-29) Харманли, Болгарія
Помер	29 серпня 1979(1979-08-29) (74 роки) Софія, Болгарія
Громадянство	Болгарія
Діяльність	Дипломат
Відомий завдяки	Постійний представник Болгарії при Організації Об'єднаних Націй
Alma mater	Софійський університет
Посада	депутат Народних зборів Болгарії^[d], депутат Народних зборів Болгарії^[d] і депутат Народних зборів Болгарії^[d]

Мілко Янев Тарабанов (болг. Милко Тарабанов; 29 січня 1905, Харманли — 24 серпня 1979, Софія) — болгарський дипломат[1]. Постійний представник Болгарії при Організації Об'єднаних Націй (1963—1971)[2].

Життєпис

Народився 29 січня 1905 року в місті Харманли. Він був членом Болгарської комуністичної партії з 1920 року, а з 1924 року — Болгарської комуністичної партії. У 1924—1926 рр. був інтернований за антидержавну діяльність. У 1926 р. емігрував до Франції, де став членом Комуністичної партії Франції. У 1935 повернувся до Болгарії і став секретарем ЦК Допоміжної організації Болгарської комуністичної партії (вузьких соціалістів).

У 1937—1943 рр. — перебував у в'язниці за антидержавну діяльність. Закінчив з відзнакою Університет Нансі та спеціалізується на електротехніці.

У 1946—1958 рр. — перший заступник міністра електрифікації Болгарії.

У 1958—1963 рр. — посол Болгарії в ранзі повноважного міністра в Італії.

З 10 травня 1963 по 4 січня 1971 р. — Постійний представник Болгарії при Організації Об'єднаних Націй.

У 1971—1979 рр. — Депутат 5-7-ї Національних зборів і віце-голова 6-го і 7-го Національних зборів Болгарії. З 1971 року був членом ЦК Болгарської комуністичної партії[3].

Помер 24 серпня 1979 року в Софії[4].

Нагороди та відзнаки

• Герой Соціалістичної Праці.

Примітки

1. Милко Тарабанов 12 февр. 1905 г. — 24 авг. 1979 г. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
2. СОФИЯ ПОМНИ. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 21 лютого 2022.
3. Почему «курица» все-таки осталась птицей. Как Чехословакия и Болгария не стали частью СССР. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 29 червня 2022.
4. Цураков, Ангел, Енциклопедия на правителствата, народните събрания и атентатите в България, Книгоиздателска къща Труд, стр. 507, ISBN 954-528-790-X