Мурженко Олексій Григорович
Мурженко Олексій Григорович (23 листопада 1942, Лозова — 31 грудня 1999, Нью-Йорк) — дисидент, учасник правозахисного руху в СРСР. БіографіяОлексій Мурженко народився 23 листопада 1942 року у місті[1] Лозова Харківської області в багатодітній сім'ї Григорія Семеновича Мурженка й Ганни Михайлівни Остапенко, на той час в зоні окупації німецького війська. Батько загинув, за іншими даними пропав безвісти (1943), як рядовий Червоної армії під час війни[2][3]. З 1952 року, як сирота загиблого на війні вояка, вчився в Київському військовому суворовському училищі[4]; у 1960—1961 роках — у вечірній школі робітничої молоді у Лозовій. Переїхав до РРФСР. Із 1961 року працював інспектором райфінвідділу Ленинградського району[ru], навчаючись на факультеті міжнародних відносин Московського фінансового інституту[ru][4][5] [6]. В інституті брав участь у створенні та діяльності підпільної неомарксистської групи рос. «Союз свободы разума», яка закликала до демократизації радянського суспільства[4][7]. Вперше заарештований 3 березня 1962 року й за обвинуваченням у закликах до вчинення злочинів проти держави, участі в антирадянській організації, ст. 70 ч.1 і ст. 72 КК РРФСР, засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму[4][8]. Був ув'язнений у Владимирській в'язниці та Дубравлазі[8], де познайомився з правозахисниками Едуардом Кузнєцовим, згодом автором передмови до єдиної виданої за життя книги Олексія Мурженка (1985)[3],[7] й Андрієм Синявським.[4] 1968 одружився з киянкою Любов'ю. Наступного року народилася первістка — дочка Анна. У 1970 році вдруге засуджений за спробу викрадення літака з метою втечі з СРСР до 14 років позбавлення волі в колонії особливого режиму з присвоєнням статусу «особливо небезпечного рецидивіста». Під час свого ув'язнення, 30 жовтня 1974, Олексій Мурженко та Кронід Любарський організували масове голодування в Мордовських та Пермських таборах. Так вони започаткували День політичного в'язня в СРСР. 1979 року у сім'ї Олексія Мурженка народилася друга дитина — дочка Вікторія. Побувши на волі рік, 4 червня 1985 року Олексій Мурженко за участь в похороні дисидента Валерія Марченка і виголошення прощального слова знову був заарештований і засуджений до 2 років колонії особливого режиму, обвинувачений у порушенні «режиму нагляду»[4]. У жорстоких обставинах у дружини сталися передчасні пологи. Невдовзі новонароджений син Павло помер. Відбував покарання у виправній установі МХ 324/58 в місті Ізяслав Хмельницької області. Про той період залишив спогади, що були опубліковані в російськомовній еміграційній періодиці протягом 1989—1991 років [9] [10]. У 1987 році був звільнений з-під варти. Усього, за життя, Олексій Мурженко перебував під вартою 22 роки[7]. Емігрував до Ізраїлю[4], звідки у лютому 1988 року переїхав до міста Нью-Йорк, США. Тут подружжя Мурженків обвінчалися в українській церкві. Закінчив американський коледж. Працював в одному з українських банків, а потім водієм[11]. Співпрацював з радіо «Свобода», «Freedom House», публікувався в пресі, виступав з лекціями і доповідями, брав участь у «Сахаровських читаннях». Був президентом Асоціації політв'язнів колишнього СРСР у Нью-Йорку. Помер Олексій Мурженко від раку шлунка[7] 31 грудня 1999 року. Похований на українському цвинтарі Святого Андрія у Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі[12]. Незадовго перед смертю відвідував Київ. Залишилися дружина Любов Мурженко, дочки — Анна, Вікторія та онуки. Літературна спадщина1985 року в Лондоні вийшла друком книга Олексія Мурженка «Образ щасливої людини, або Листи з табору особливого режиму» російською мовою в літературній обробці Михайла Хейфеца. Протягом тривалого терміну ув'язнення, Олексій Мурженко написав чимало листів до друзів, дружини й доньки. Проте всі листи ув'язнених в радянських таборах підлягали обов'язковій цензурі з боку адміністрації. Михайло Хейфец піддав тексти листів «глибокому редагуванню» з метою виокремлення справжнього змісту написаного, без цензури, після чого вони були опубліковані[3]. Також опубліковано спогади Олексія Мурженка: «ГУЛАГ після Солженіцина» (1989)[9], «Маски» (1991)[10]. У нью-йоркський період життя дописував до газети рос. «Новое русское слово», рос. «Успех» тощо. Залишив незакінчений рукопис спогадів. Вшанування пам'яті23 листопада 2022 року в Україні на державному рівні відзначалося 80 років із дня народження Олексія Мурженка[13]. Примітки
ПосиланняТексти Олексія Мурженка
Про особу
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
