|
Морозов Сава Тимофійович
Са́ва Тимофі́йович Моро́зов (рос. Савва Тимофеевич Морозов; нар. 3 (15) лютого 1862, Зуєво, Богородський повіт, Московська губернія, Російська імперія — пом. 13 (26) травня 1905, Канн, Франція) — російський підприємець і меценат. Біографічні відомостіСава Морозов народився в старообрядницькій купецькій сім'ї Тимофія і Марії. Мав трьох братів і п'ять сестер (три дитини померли малими). Був спадковим почесним громадянином Москви. Дитинство Сави минуло в Москві, у Трьохсвятительському провулку. 1881 року він закінчив Четверту московську гімназію біля Покровських воріт. Цього ж року вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Московського імператорського університету. Морозов поглиблено вивчав філософію й політекономію, відвідував лекції Василя Ключевського[1]. Тоді ж написав значну роботу — дослідження про барвники. Навчальний курс закінчив у 1885-му, не одержавши диплома. У 1885–1887 вивчав хімію в Кембриджському університеті (Велика Британія), водночас ознайомився з організацією текстильної справи на англійських фабриках (у Манчестері)[2]. Виробнича діяльністьПісля одного з найбільших за історію Росії Морозовського страйку на Микільській мануфактурі, який тривав від 7 до 17 січня 1885 року, захворів Морозов-батько, і у 1886 році Сава Морозов став директором-розпорядником, а з 1887-го — власником і керівником Товариства Микільської мануфактури «Сави Морозова син і Ко». У склад товариства входило шість основних підприємств і мережа допоміжних. На ньому збудовано турбінну електростанцію. Будівництвом, а згодом і самою станцією керував Леонід Красін[1].
Сава Морозов був власник бавовникових полів у Туркестані. Був також директор Трьохгорного пивоварного товариства в Москві. Мав паї цього товариства, а також Купецького банку й акції Торгового банку[1]. У 1890 році він придбав маєток на Уралі в селищі Всеволодо-Вільва Пермської губернії, маючи на меті використовувати ліс як сировину у виробництві хімічних реактивів. Реактиви були потрібні для створення нових барвників, що використовуються в мануфактурному виробництві. У Всеволодо-Вільві Сава Морозов перепрофілював колишній металургійний завод на хімічний, а згодом відкрив ще один завод такого ж профілю на річці Івак. Головним інженером на цих двох підприємствах був Борис Збарський. 1905 року Морозов заснував Анонімну спілку об'єднаних хімічних заводів «С. Т. Морозов, Крель і Оттман». З самого початку своєї виробничої діяльности Сава Морозов скоротив на своїх підприємствах робочий день з дванадцяти до дев'яти годин, а згодом запровадив оплату на вагітність працівницям. Будуючи фабрику за поліпшеним проектом, він подбав також, щоб при ній були казарми, лікарня, богадільня. Морозов влаштував також парк для народного гуляння, бібліотеку й заклав будову робітничого театру[1]. Особисте життя1888 року Сава Морозов одружився з Зінаїдою Морозовою, першим чоловіком якої був його небіж Сергій Морозов. У 1892-му придбав садибу Покровське-Рубцово біля Істри, а наступного року взявся споруджувати нову оселю.
Благодійність і громадська діяльністьУ (1890–1897) Сава Морозов очолював комітет Нижньогородського ярмарку, наступні три роки мав посаду гласного Московської міської думи. Крім того, був членом московського відділу Ради торгівлі та мануфактур і Спілки для сприяння поліпшенню та розвитку мануфактурної промисловости. Він мав своїх стипендіатів у вищих технічних навчальних закладах Росії та зарубіжних країн. Морозовські робітники були краще освічені, ніж робітники інших російських промислових підприємств.[2] Був почесний член Товариства допомоги нужденним студентам Московського університету. Сава Морозов подав велику допомогу Московському художньому театру: у 1898 році увійшов до складу Товариства для установлення в Москві Загальнодоступного театру, регулярно вносив пожертви на будівництво та розвиток МХТ, завідував його фінансовою частиною (1901–1904), був ініціатором і головою правління пайової спілки з експлуатації МХТ (1901) та побудови нового театрального приміщення в Камергерському провулку (відкрито 1902 року), яку сам же й оплатив. У роботу Московського художнього театру Морозов вклав 10 тисяч рублів. Загальні витрати цього мецената на театр становили близько 500 тисяч рублів (у ті часи хорошу кам'яницю в центрі Москви можна було придбати за 10 тисяч)[1]. 
На початку XX століття Сава Морозов підтримував стосунки з лідерами ліберального руху, в його будинку № 17 на Спиридонівці відбувалися напівлегальні засідання земців-конституціоналістів. Був пов'язаний також із революційним рухом, фінансував видання соціал-демократичної газети «Іскра», на його кошти засновано перші більшовицькі легальні газети «Нове життя» та «Боротьба». Морозов нелегально провозив на свою фабрику заборонену літературу і друкарські шрифти, у 1905 році ховав від поліції одного з лідерів більшовиків Миколу Баумана. Дружив з Максимом Горьким, був близько знайомий з Леонідом Красіним. Після 9 січня 1905 року (Кривавої неділі) Морозов заявив голові Комітету міністрів Сергію Вітте про потребу покінчити з самодержавством; склав записку з вимогами свободи слова, друку і спілок, загальної рівноправности, недоторканности особи і житла, обов'язкової шкільної освіти, громадського контролю за державним бюджетом та інше. У лютому 1905 року Л. М. Андреєв переховував у себе вдома членів РСДРП, 9 лютого до нього на квартиру прибув для прийняття участі в з'їзді районних представників член Центрального Комітету РСДРП - Повар (Щеколдін Ф. І.), де був заарештований з Андреєвим. 10 лютого були посаджені в Таганську в'язницю. Разом вони були випущені під заставу внесену Савою Морозовим. Після страйку робітників Микільської мануфактури в лютому 1905-го Сава Морозов зажадав у правління Товариства прийняти їхні умови і передати в його руки повне розпорядження справами на фабриці, але мати — Марія Морозова — була проти цього. «17 березня 1905 на чергових зборах пайовиків Микільської мануфактури М. Ф. Морозова була переобрана на посаду директора-розпорядника, а Сава Тимофійович заступив місце директора-розпорядника. Те, що Саву Морозова, всупереч багаторічним твердженням радянських істориків, не усували від справ, підтверджує і вивчення журналів засідань правління Микільської мануфактури»[3]. Морозов важко переживав свою безпорадність, усамітнився не бажав нікого бачити. По Москві почали поширюватися чутки про його божевілля. За наполяганням дружини і матері Морозова, 15 квітня 1905 був скликаний консиліум, у якому взяли участь лікарі Григорій Россолімо, Федір Гриневський і Микола Селівановський. Консиліум дійшов висновку, що у Сави Морозова «важкий загальний нервовий розлад, що виражалося то в надмірному збудженні, неспокої, безсонні, то в пригніченому стані, нападах туги та інше». Рекомендувалося послати Морозова на лікування в Європу[4]. Смерть По кількох днях у супроводі дружини і лікаря Селівановського Сава Морозов поїхав до Берліна, а потім до Канна. Тут 13 (26) травня 1905 року його знайшли в готельному номері мертвим, з простреленими грудьми. «У день своєї загибелі після другого сніданку Морозов сказав дружині: „Жарко, відпочину до обіду“, — і пішов до себе. Зінаїда Григорівна залишилася розмовляти з лікарем, а потім, радісна, піднялася до себе і сіла до дзеркала, щоб причепуритися. І в цю мить почула постріл… Руки Сави Тимофійовича складено на животі, пальці лівої обпалено, права рука була розтиснена, й біля неї лежав нікельований браунінг. На підлозі лежав аркушик: „У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати“. На ньому не було ні підпису, ні дати. Лікар Селівановський запитав Зінаїди Григорівни: „Це ви закрили йому очі?“ Вона заперечливо похитала головою і сказала, що коли ввійшла до кімнати, то у відчиненому вікні побачила якогось чоловіка, що втікав»[5]. Згідно з офіційною версією французької поліції, Морозов наклав на себе руки. На думку тодішніх угорських та швейцарських експертів-криміналістів, його вбили, інсценувавши самогубство. Ряд сучасних незалежних істориків-дослідників - А. А. Арутюнов, Юрій Фельштинський та інші - дійшли висновку, що вбивцею був більшовик-терорист Леонід Красін[6]. Також і за показами свідків, одразу після звуку пострілу від дому втікав «рудоволосий чоловік». Словесний портрет «рудоволосого» збігається з зовнішністю тільки однієї людини, що належала до оточення Морозова, — Леоніда Красіна. Назадовго до своєї смерті Сава Морозов серйозно посварився з Горьким та Красіним з приводу «грошей для партії». За спогадами його сестри, які передала її донька, внучата племінниця Сави Морозова
У день похорону Морозова граф Шувалов написав до Департаменту поліції секретне донесення, в якому, зокрема, значилося: «Незадовго перед виїздом із Москви Морозов посварився з Горьким, і в Канн до нього приїздив один із московських революціонерів, а також революціонери з Женеви, що шантажували покійного. Вжито заходи, щоб з'ясувати особу того, що виїхав із Москви для відвідин Морозова». За спогадами Максима Горького, який був у зв'язку з Красіним, Андрєєвою та іншими керівниками більшовицького підпілля й брав активну участь в інтригах, що мали на меті виманювати від Сави гроші для більшовиків, «Сава Тимофійович ще задовго перед своєю смертю казав, що в його смерті зацікавлені чорносотенці, які не раз надсилали йому листи з погрозами через його участь у революції». 29 травня 1905 року Саву Морозова поховали на старообрядницькому Рогозькому кладовищі в Москві. Про покійного Максим Горький написав:
Відзнаки і нагороди1892 року Саву Морозова нагородили орденом Святої Анни III ступеня «за корисну діяльність і особливу працю у відомстві Міністерства фінансів», а в 1896-му він одержав той же орден — ІІ ступеня. Крім того, у 1893, «за свідченням п. міністра фінансів про корисну діяльність у царині вітчизняної промисловости», Сава Морозов дістав звання мануфактур-радника, а разом з тим і право титулуватися по-цивільному «ваше високоблагородіє». Див. такожПримітки
ПосиланняДжерела
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_;_(eng.-Morozov_Savva_Timofeevich).jpg)
