Моранді Франц Йосипович
Франц Йосипович (Франциск) Моранді (4 лютого 1811, Мілан, Королівство Італія — 23 жовтня 1894, Фіуме, Італія) — одеський архітектор, педагог, громадський діяч.[2] БіографіяРанні роки, освітаНародився в Італії у місті Кремі. Навчався у Кремонській гімназії (1821—1826), потім — в Імператорському королівському ліцеї св. Олександра в Мілані у Леопольда Лавеллі, а також доглядав за спорудами у Кремі та Кремоні. У 1838 за дорученням професора Гісланді прикрашав залу у міланському палаці. У 1838 і 1839 вчився в Академії мистецтв Брера, де отримав звання дійсного художника архітектури й живопису. Переїзд до ОдесиУ 1839 під час епідемії холери втратив батьків, покинув Італію і переїхав до Одеси, а потім до Петербургу. В Петербурзі працював з Огюстом Монферраном і Фонтеном (у 1852 одружився з дочкою Фонтена). Повернувся до Одеси в середині 1841. Спочатку працював за приватними замовленнями. У 1843 надіслав у Петербурзьку академію мистецтв 4 проєкти: реконструкції одеського театру (1841); 2 варіанти синагоги (1842, 1843); стіни й башти карантину; підпірної стіни Приморського бульвару з влаштуванням підземних складів. Отримав від Петербурзької академії звання «назначеного» в академіки. За виконані будівлі і програму «Споруда поліції в одній столиці» у 1845 році здобув звання некласного художника. Міський архітектор ОдесиВпродовж 1845—1890 на службі. Спершу був призначений виконуючим обов'язки архітектора 4-ї частини Одеси, у 1846 — архітектором 2-ї частини. З 1861 обіймав посаду архітектора реорганізованого Будівельного комітету і жіночого благодійного товариства, з 1865 року — архітектора при розпорядчій думі, в надалі при міській управі — робота Моранді включала перевірку проєктів поданих на затвердження різними особами. В архітектурі спочатку надавав перевагу пізньому ампіру і бідермеєру, у подальшому використовував стильові форми неоренесансу, неоготики, неороманського, псевдоросійського і орієнталістського напрямків. За його проєктами були розширені Преображенський кафедральний собор (1844—1849), Михайлівська церкви на Молдаванці (1847), завершена церква Вознесіння Господнього (1844—1846). Моранді керував будівництвом римо-католицького костелу Внебовзяття на вул. Европейській № 33 за проєктом Фелікса Гонсьоровського (1849—1853). Займався питаннями благоустрою Одеси. У 1867 запропонував розширити Олександрівський проспект і додати дві бокові алеї. На початку 1870-х збудував чавунні ґрати навколо зелених насаджень. У 1850-х спроєктував палац імператриці та кілька будівель в Ореанді поблизу Ялти. У 1857 за проєкт поштамту в столиці Російської імперії від Петербурзької академії отримав звання академіка архітектури. Генеральний план ОдесиРозробив генеральний план міста, який у 1849 затверджений імператором. В ньому були намічені нові казарми, Кінний ринок, Нове християнське і Слобідське кладовища, забудова набережної під Приморським бульваром, влаштування Сінного ряду поруч з «Привозом», благоустрій Театральної площі і Зовнішнього бульвару. В розробці плану брали участь інженери Григорій Морозов, А. Лехнер, архітектор Д. Скудієрі. Громадська діяльністьОкрім професійної діяльності, Моранді активно займався громадською діяльністю. З 1848 року був членом Товариства сільського господарства Південної Росії, для якого у 1854 році виконав карту ґрунтів Херсонської губернії. Також був членом Одеського товариства історії і старожитностей (1865, з 1869 — скарбник), Товариства красних мистецтв (віце-президент), Одеського відділення Російського Технічного товариства. Моранді брав участь у заснуванні і впродовж 30 років опікувався Одеською малювальною школою (тепер Одеське художнє училище) — дбав про забезпечення педагогічними кадрами, книгами, наочними посібниками. Відомо, що перші гіпсові зліпки, малюнки, гравюри і манекени були ним виписані для школи з Міланській академії мистецтв, з якою він мав тісні контакти.[3] Міжнародне визнанняКористувався великою повагою за кордоном. У 1852 отримав звання професора Болонської академії. У 1886 запрошений Міланською академією мистецтв до журі, яке мало дати оцінку конкурсним проєктам закінчення Міланського собору. Останні рокиУ 1890 вийшов на пенсію. Останні місяці життя провів в Італії в римському передмісті Фіуме, де помер 23 жовтня 1894.[2] За наполяганням громадськості міста та родичів архітектора він був похований в Одесі.[4] ПроєктиЖитлові споруди
Громадські споруди
Типові проєкти
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||
_crowned.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
