|
Монастир Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа (Золочів)
Монастир Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа — василіянський чоловічий монастир у місті Золочів Львівської області. ІсторіяПерший чоловічий монастир східного обряду в Золочеві був названий на честь Пресвятої Трійці Межигірський Бучинський і був розташований у східній частині міста там, де тепер село Монастирок. Першою зафіксованою датою в історії Свято-Троїцького монастиря є 1546 рік — ця дата була викарбувана на дзвоні монастирської церкви. Монастир і храм були дерев'яними. Перший згадуваний у документах ігумен — ієросхимонах Теодор (?–1603), який керував обителлю близько 40 років. Після того, як монастир знищили татари, великий коронний гетьман Ян Собеський, власник золочівських земель, виділив 7 березня 1665 року кошти на відбудову. У 1700 році монастир у складі Львівської єпархії прийняв Унію.  У 1708 році родина Теодора і Теодозії Яворовських подарувала Золочівському Свято-Троїцькому монастирю свій грунт на давньому золочівському передмісті Шляхи. Монахи ще докупили ділянку і заснували тут нову обитель, яку називали «Лісок» або «Грабина». Сюди перенесли дерев'яну церкву з c. Віцинь (нині Смереківка Львівський район). «Ревізія ігуменів» з 1724 року подає: «Монастир Золочівський — за правами короля Його Мосці Яна. Преподобний о. намісник Арсеній Струсович за благословенням пастирським до монастиря Підгорецького. Законників дев'ятеро».[1] У тому самому документі згадано також про ієромонаха Панкратія із Золочівського монастиря, котрий перебував тоді як намісник в Тернопільському монастирі.[2] У 1739 році обидва монастирі були інкорпоровані до Василіянського Чину. Бучинський і Грабинський монастирі існували під керівництвом єдиного ігумена до Дубенської консульти (1745 р.), після якої були об'єднані й підпорядковані Підгорецькому монастирю (не довше, як до 1768 року). Серед доброчинців обителі з цього періоду відомі Томаш і Теодозія Турчинські, які в 1739 і 1747 роках записали по 1000 золотих польських, староста Канівський Микола Потоцький — у 1767 році він записав на монастир 46 тис. золотих з умовою молитися за нього і за Стефана та Анну, його батьків.[3] Поступово монахи перебралися до новішого монастиря, а старий існував як Бучинський фільварок (1866 року дерев'яну церкву розібрано). У 1902 році на місці давнього Золочівського монастиря ігумен Юліян Німилович посвятив новозбудовану капличку (нині не існує).[4] У 1834 році графиня Лукія Комарницька заповіла на побудову церкви і розбудову монастиря значну суму — у грудні 1863 освячено нову церкву на честь Вознесіння Господнього. Монастирський будинок з келіями і трапезною споруджено за проєктом архітектора М. Савицького у 1874 році та замість старих збудовано нові господарські будівлі.[5] У 1913 році Золочівський Вознесенький василіянський монастир остаточно перейшов під управу реформованих василіян. Упродовж 1921—1925 років монастир був у користуванні монахинь василіянок зі Словітського монастиря, які провадили тут сиротинець. У монастирській церкві раз на два тижні, у неділю, відправляв золочівський гімназійний катехит о. Микола Хмільовський. У 1926 році василіяни знову повернулися до Золочева. Під час Другої світової війни Вознесенську церкву значно пошкоджено. У 1946 році монастир закрито, а священиків і монахів заарештовано. Храм використовували як склад, а в монастирі діяв протитуберкульозний диспансер.[4] Навесні 1989 року отці Володимир Палчинський і Віталій Дудкевич відслужили першу літургію на подвір'ї біля Вознесенської церкви, а 21 листопада того ж року — у церкві. 1990 року василіянам повернули і сам монастир, ігуменом призначено о. Володимира Палчинського. Нинішній монастир збудований у 1990—1993 роках. У 2003 році розібрано приміщення старого монастиря, збудованого вкінці XIX ст. і відремонтованого у 1990—1991 роках.[6] У 1994—2002 роках при Золочівському монастирі діяв Василіянський інститут філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського (у 2002 році перенесений до Брюховичів біля Львова). Церква Вознесіння Господнього Давніша монастирська церква була дерев'яною і після побудови нової мурованої церкви її розібрали, а іконостас у 1866 році продали в село Ластівка Дрогобицького повіту. Кошти на побудову церкви пожертвувала місцева графиня Лукія Комарницька у 1834 році. На її замовлення архітектор В. М. Крафтер виготовив проєкт.[5] Церкву освятили на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у 1863 році. Храм був зруйнований під час наступу німецької армії у 1941 році і відходу радянських військ. На куполі засів червоноармієць і стріляв звідти по німецьких солдатах. Німці у відповідь почали обстрілювати монастир і церкву із гармат. Снаряд влучив у купол і зніс дах. Стараннями ігумена отця Онисима Шуплата тоді церкву відремонтували, змінивши зовнішній вигляд. Під час наступу Червоної армії у 1944 році церква знову була зруйнована і так простояла до 1989 року.[7] Сьогоднішній вигляд церква отримала після ремонтно-реставраційних робіт, проведених відразу після повернення церкви отцям василіянам у 1989 році стараннями ігумена отця Володимира Палчинського. Іконостас дерев'яний, різьблений, одноярусний, роботи янівських майстрів. «Цей іконостас виконаний у 1998 році є жертвенним даром земляків з Канади і Америки» — зазначено на табличці, поміщеній в іконостасі. Ікони для іконостасу виконав художник Степан Юзефів. У бічних вівтарях встановлено дві старі ікони: «Святий Миколай» XVII ст. та «Богородиця Одігітрія з похвалою» (копія Голубицької чудотворної ікони Богородиці, Підгорецький монастир), створена 1724 року художником Федором Бурковським. Автор ідеї настінних розписів і їх ескізів — Іван Проців. Роботи виконали Олексій Фіголь, Василь Федорук і Ігор Грищенко.[4] У 2004 році на церкві позолочено верхівки куполів і пофарбовано фасади. Отці василіяни монастиря Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа опікуються також церквою святого Миколая в Золочеві. Настоятелі
…
…
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
