Мозаїки Київського палацу діте…

Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва
	Фрагмент панно «Чарівна скрипочка» Фрагмент панно «Чарівна скрипочка»
	50°26′28″ пн. ш. 30°33′06″ сх. д. / 50.441216666667° пн. ш. 30.551747222222° сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Київ
Тип	мозаїка
Початок будівництва	1962
Побудовано	1965

Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва — серія мозаїчних панно художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка в екстер'єрі та інтер'єрі Київського палацу дітей та юнацтва.

Палац, мозаїчні композиції, а також фонтан і басейн на площі перед палацом є пам'яткою неомодерного монументального мистецтва.

За визначенням дослідників, панно — виразний художній акцент палацу. Мозаїчні композиції виступають контрастом скляним стінам і напружено-прямолінійним архітектурним формам будівлі. Ада Рибачук і Володимир Мельниченко за допомогою мотивів творчості народних художників спромоглися створити сповнений радості мальовничий світ, передати яскравими фарбами й м'якими ритмами образну систему народного мистецтва^[1].

Історія

Після спільної роботи над проєктом Київського центрального автовокзалу архітектор Авраам Мілецький запропонував Аді Рибачук і Володимирові Мельниченкові долучитися до оформлення Палацу піонерів та юнацтва^[2].

Монументалісти одразу відкинули «барабанно-піонерську^{[Ком. 1]} тематику»^[3], типову для оформлення дитячих закладів радянської доби. Натомість вирішили оформити інтер'єри палацу за мотивами народного мистецтва. Щоб опрацювати тему, художникам необхідно було ознайомитись з фондами Київського державного музею українського мистецтва, доступ до яких був обмежений. Тому митці мали звернутися по дозвіл до начальника Управління музеїв та охорони пам'яток Міністерства культури УРСР^[2].

Загальна концепція майбутніх панно сформувалась під впливом творів народних мисткинь Марії Примаченко, Ганни Собачко, Параски Власенко та інших народних майстрів^[2].

Під час роботи над композицією художники, за радянськими уявленнями, допустили крамолу. На одному з ескізів вони намалювали на блакитному тлі жовтих сонце і птахів. Художня рада одразу відкинула цей проєкт, оскільки митців за синьо-жовті кольори влада могла звинуватити в «українському буржуазному націоналізмові»^[3].

23 травня 1965 року відбулось урочисте відкриття палацу. На заходи прибув партійний керівник України Петро Шелест. 1967 року колектив архітекторів палацу відзначили Державною премією СРСР^[1]^[2]^[3]. Натомість Ада Рибачук і Володимир Мельниченко грошову винагороду не отримали, оскільки Авраам Мілецький, як й у випадку з автовокзалом, не включив їх до списку авторів. Пояснював це тим, що через репутацію бунтарів, яку мали митці, премію могли скасувати всім^[4].

«Вершники»
«На голубому коні»
«На червоному коні»

Опис

Фонтан

На площі перед Палацом піонерів і школярів облаштували фонтан «Сонце, Зорі та Сузір'я». Площа рельєфів і мозаїки становить 713 квадратних метрів. Проєкт мозаїчних композицій басейну підготували також Ада Рибачук і Володимир Мельниченко.

У 1980-х роках фонтан відключили.

2017 року міський голова Віталій Кличко за клопотанням керівництва палацу доручив провести реставрацію мозаїчного комплексу фонтанів. Один з авторів Володимир Мельниченко виступив координатором робіт.

2019 року на День захисту дітей, після сорокарічної перерви, фонтан знову запрацював^[5].

Інтер'єр

Ада Рибачук, Володимир Мельниченко і скульптор Василь Бородай особливу увагу зосередили на оформлені інтер'єрів. Митці майстерно застосували колір, фактуру й декоративні якості різних матеріалів. Зокрема для оздоблення приміщень використали мозаїку, майоліку, бетон, карбування^[6]^[1].

В інтер'єрі палацу зроблено кілька панно.

У головному корпусі на першому поверху містяться:

«Діти світу»,
«Нестор Літописець та Іван Федоров»,
«Хлопчик з білочкою».

На другому поверсі:

«Київ — Місто-Герой».

У Залі казок:

«Арлекін і Мальвіна»,
«Народна творчість».

У Залі Дружби народів:

«Дівчинка дарує квітку Кокорі» (за мотивами повісті-казки Хоакіна Гутьєрреса^[es]^[7]^[8]),
«Знамена».

У лабораторному корпусі:

«Чарівна скрипочка» (присвячено Марії Примаченко),
«Вершники на голубому та червоному»,
«Золоте колосся»,
«Ой співаночки мої»

У Холі домового господарювання:

«Соняшники»,
«Танок із масками»^[9].

Галерея

Композиції в інтер’єрі палацу

Коментарі

↑ Піонери були типовим образом, який зображували на стінах дитячих закладах, як наприклад, на школі № 141, що на Русанівці (мозаїка не збереглась), або на будівлі палацу піонерів Солом'янського району. Неодмінним атрибутом піонера був барабан, який використовувався під час піонерських ритуалів.

Примітки

↑ ^а ^б ^в Київський палац дітей та юнацтва, 2011, с. 1440.
↑ ^а ^б ^в ^г Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х, 2014, с. 70.
↑ ^а ^б ^в Крематорій закрив сонце, 2009.
↑ Майстри київських мозаїк: від модернізму до декомунізації. Архів оригіналу за 06.08.2020.
↑ Відреставрований комплекс фонтанів «Зорі та сузір'я». Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020.
↑ Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990, 2020, с. 36–37.
↑ Ілюстрація Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Кокорі з трояндою
↑ У столичній галереї показують дивовижні ілюстрації Ади Рибачук і Володимира Мельниченка
↑ Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х, 2014, с. 71.

Джерела

Велігоцька Ніна, Коломієць Микола. Київський палац дітей та юнацтва // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1439—1440. — ISBN 966-95478-2-2.
Горова Наталія. Авангардні об'єкти київських новобудов початку 1960-х: Автовокзал і Палац піонерів (участь художників) // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. — 2014. — № 10. — С. 65—72.
Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. — К., 2000. — Т. I: Бронзові образи, роздуми і надії авторів; Т. II: Каталог.
Мозаїки Центрального палацу піонерів [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.] / Каталог проекту «Soviet mosaics in Ukraine»
Зікора Антон. Крематорій закрив сонце // Український тиждень. — 2009. — № 4 (65).
Yevhen Nikiforov, Polina Baitsym. Art for Architecture Ukraine: Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990. — Berlin : DOM publishers, 2020.