|
Михайлівський собор (Севастополь)
Церква св. Михаїла Архістратига (Михайлівський собор) — побудована у 1848 році архітектором Фандервейде церква, витримана у класичній формі, з романською стилістикою фасаду. З 1889 року — полкова церква 50-го Білостоцького полку, з 1917 — гарнізонна церква Севастопольської фортеці. Була відреставрована у 1971 році. На фасаді церкви знаходяться 24 меморіальні дошки з назвами частин, які брали участь в обороні Севастополя (1854—1855). Під час оборони міста храм виконував функції міського собору. Пам'ятка сакральної архітектури XIX століття. Історія.gif) У середині XIX століття населення Севастополя складало 30 тисяч, тому два собори — Свято-Нікольський і Петропавлівський не справлялися з кількістю вірян[3]. Адміралтейський собор у той час неабияк занепав. 1848-го капітан Севастопольського порту контрадмірал Рогуля звернувся з проханням до Михайла Лазарєва з пропозицією будівництва церкви замість однієї з каплиць Севастопольського Адміралтейського собору. Автором проекту, можливо, був інженер-полковник Фандервейде. Існують твердження про креслення, складені інженером штабскапітан Рульовим[3]. Під час Кримської війни церква стала релігійним центром і оплотом міста. Богослужіння проводилися щодня. Служби відвідували князі Микола і Михайло Миколайович, котрі пожертвували храму позолочену лампаду чеканної роботи. До Миколаївської батареї імператриця надіслала ікону Спасителя і хрест святого Володимира з написом «Цим перемагай»[4]. 5 жовтня 1854 року у храмі проводилося відспівування адмірала Володимира Корнілова, 7 березня 1855-го — адмірала Володимира Істоміна[5], 1 липня — адмірала Павла Нахімова[6]. Під час поховання останнього більшість офіцерів стояла на вулиці через нестачу місця у церкві. 2 серпня 1855 року у храм потрапив снаряд, церкві було завдано великої шкоди, залишки евакуйовані в каземати Миколаївської батареї. У 1857 році відновлення фінансував почесний громадянин Іван Красильников. Але вони стосувалися лише, власне, будівлі, служби були неможливі через відсутність іконостасу та іншого церковного приладдя. Від часу і негоди церква почала руйнуватися[3]. Через це у 1869 році Цесаревич Великий князь Олександр Олександрович повелів передати церкву з Морського відомства в Інженерне сухопутне для відновлення. Кошторисна вартість відновлення становила 14 000 рублів[7]. Роботи велися інженером штабс-капітаном Лебедєвим на початку 1870 року. Новий іконостас було замовлено у Одесі, відновлено купол. Ікони створював академік Іван Георгійович Карнєєв (на південній стіні — князь Олександр Невський «в пам'ять князя Олександра Меньшикова» і князь Михайло Чернігівський «в пам'ять князя Михайла Горчакова». На північній стіні — князь Володимир і Св. Апостол Павло «в пам'ять адмірала Володимира Корнілова і адмірала Павла Нахімова»). 24 вересня церква отримала антимінс, у жовтні була освячена. У 1873 році на зруйнованій території біля церкви закладено сквер. Він був обнесений залізною огорожею з воротами[8]. Пізніше на його місці заснований Музей оборони Севастополя. З 1889 року церква стає полковим храмом 50-го піхотного Белостокського полку[9][10]. До цього служби проводилися вкрай рідко. Полк опікав подальші роботи в церкві[11]. Полковим священиком у той час був Ігнатій Брянцев. 15 вересня 1903 літургію відвідував Великий Князь Михайло Миколайович. 8 грудня 1904 відвідала церкву Її Величність Королева Еллінів. Меморіальні дошки з'явилися у 1905 році, до 50-ї річниці оборони міста[12]. Наказ про це видав Великий Князь Михайло Миколайович. Одночасно в церкві проводилися невеликі ремонтні роботи. За радянської влади у церкві було відкрито читальний зал імені французького комуніста Андре Марті, з 1931 року діяв Будинок санітарної освіти. У 1968 році будівля стала частиною музей, у 1979 році Собор оголошено пам'яткою архітектури. Зі здобуттям Україною незалежності, храм був переданий в оренду Чорноморському флоту Росії. 21 листопада 2002 відслужена перша Божественна літургія, котрі згодом почали проводитися майже кожен день[13]. У 2013 році купол собору відновлено[14]. АрхітектураСобор прямокутної форми, а його портал складається з ніш, перекритих арками, що спираються на колони з візантійськими капітелями. Арки обрамлені різьбою та медальйонами з розетками. Церква неодноразово перебудовувалася, але зберегла первісний вигляд. Вона витримана у в класичному стилі[15]. Дах вінчав купол, зруйнований за радянських часів. На сьогодні собор — пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер — 1240. Сучасні розписи собору датуються 2014 роком. Автором і виконавцем є мінський художник Антон Дайнеко. У вівтарній абсиді в ранньовізантійському стилі написана Євхаристія, а у конхі — Оранта. Триває створення нового іконостасу, 11 дзвонів для церкви були відлиті у Ярославлі[16]. Розташування меморіальних дощокРосійською мовою. Дореволюційна орфографія оригіналу не збережена, проте написання розділових знаків збережене[3][17]. _tables.png) _1.jpg)  1
2
3
4
5
6
7
8
9
Література
Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
