|
Мироненко Віктор Іванович
Віктор Іванович Мироненко (7 червня 1953, Чернігів) — російський радянський історик, політик та громадський діяч українського походження. Член Ради директорів Фонду розвитку демократії і миру (США), полковник запасу (1989). Заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ. Член ЦК КПУ в 1986—1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (у 1984—1986 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1988 р. Член ЦК КПРС у 1988—1990 роках. БіографіяНародився 7 червня 1953 року в місті Чернігові в родині партійного працівника. З 1970 року — слюсар Чернігівського комбінату хімічних волокон. У 1975 році закінчив історичний факультет Чернігівського педагогічного інституту, Аспірантуру Інституту Молоді (2000), захистив кандидатську дисертацію «Комсомол в период перестройки советского общества: в поиске новой модели союза и новой молодежной политики. (1985 — 1990)» (рос.), Докторантуру Московскої соціально-гуманітарної академії (2003). З 1975 року — голова профкому, секретар комітету ЛКСМУ Чернігівського педагогічного інституту. З 1976 по 1977 рік проходив строкову службу в стратегічній авіації біля Умані на Черкащині. З 1977 року — асистент кафедри історії КПРС і наукового комунізму Чернігівського педагогічного інституту, 1-й секретар Новозаводського районного комітету ЛКСМУ міста Чернігова. З 1978 року — секретар Чернігівського обкому комсомолу України. У 1980—1981 роках — завідувач відділом пропаганди і культурно-масової роботи ЦК ЛКСМУ. У квітні 1981 — серпні 1982 року — секретар ЦК ЛКСМУ. У серпні 1982 — 4 березня 1983 року — 2-й секретар ЦК ЛКСМУ. 4 березня 1983 — серпень 1986 року — 1-й секретар ЦК ЛКСМ України. У 1985 році був членом делегації Української РСР на Генеральній Асамблеї ООН. У липні 1986 — квітні 1990 року — 1-й секретар ЦК ВЛКСМ. У 1986 на пленумі ЦК КПРС засудив методи роботи Бориса Єльцина. У 1987 році обраний депутатом Верховної Ради СРСР, член Президії ВР СРСР. У 1987 році відкрив шлях «комсомольській економіці»: НТТМи, тимчасові творчі колективи, а в подальшому біржі, банки тощо. У травні 1990 — лютому 1991 року — 1-й заступник завідувача відділу ЦК КПРС по зв'язках із суспільними рухами і організаціями. У лютому — грудні 1991 року — член і секретар Комітету з міжнародних справ Верховної Ради СРСР. У грудні 1991 — вересні 2000 року — радник із суспільно-політичних питань уряду Московської області. З 2004 року — провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН З 2007 року — головний редактор журналу «Современная Европа». З 2009 року — керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН. Громадська-політична діяльністьЗ 1989 Народний депутат СРСР від ВЛКСМ. З 1993 співголова Всеросійського союзу «Обновленіє». З 1994 по 1997 створює і очолює «Фонд 200-річчя А. С. Пушкіна». В 1996 керівник передвиборчої кампанії по виборам в Державну Думу РФ блоку «Гражданский союз». В 1996 керівник передвиборчої кампанії М. С. Горбачова на виборах Президента РФ. З 1997 виконавчий директор Міжнародного Інституту ЮНЕСКО «Молодь за культуру мира і демократії», працює в Інституті молоді. 24 листопада 2001 обраний секретарем-координатором Соціал-демократичної партії РФ (об'єднаної). З 2002 по травень 2004 секретар-координатор Соціал-демократичної партії РФ (партія Горбачова). З 2006 заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ. У 2008 р. головував на конференції, де заперечувався Голодомор як геноцид українського народу[1]. БібліографіяБібліографія україномовних наукових праць:
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
