|
МентальністьМента́льність[1], менталіте́т[2] (від лат. mens (mentis) — спосіб мислення, склад душі) — сприйняття та тлумачення світу, що поширене в певній спільноті та виражається в її соціокультурних феноменах. Ментальність визначається архетипами та стереотипами культури цієї спільноти[3] та формується на основі її досвіду[4]. ЕтимологіяСлово «ментальність» походить від латинського «mens» чи «mentis», що означає будь-який духовний процес чи явище. Французькою і англійською похідне від нього «mental» означає те, що діється винятково в розумі, без зовнішніх проявів[5]. Підходи до визначенняУ франкомовній літературі ментальність визначається як сукупність інтелектуальних навичок, вірувань, характерних для думки колективу і властивих кожному з його членів; або як стан духу кого-небудь. Англійські словники дуже широко трактують ментальність: як здатність до мислення, інтелект; склад розуму; умонастрій[5]. Ймовірно, вперше поняття «менталітет» вжив американський есеїст, поет і філософ Ральф Емерсон у 1856 році. Широкого вжитку в культурі й науці поняття набуло з 20-х рр. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, його використовував Марсель Пруст у третьому томі його епопеї «У пошуках втраченого часу» (1921)[6]. У 1922 році вийшла праця Люсьєна Леві-Брюля «Примітивна ментальність», де він аналізував різницю способів мислення австралійських і африканських племен з європейськими народами. Анрі Лефевр у 30-х рр. виокремив поняття колективної та індивідуальної ментальності як визначених передусім біологічно передумов людського мислення. Систематичне дослідження ментальності розпочалося на початку 40-х р. XX ст., де ментальність розглядається як спосіб бачення історії, конкретно-історична форма «колективного неусвідомленого». Левафр пов'язував поняття ментальності з іншим своїм поняттям — «ментальне спорядження» чи «розумова озброєність» — притаманний кожній цивілізації власний психологічний апарат, що відповідає потребам певної епохи[6]. Часто, за зразком французького соціолога та філософа П'єра Бурдьє, чи німецького історика Мартіна Діґенса, ментальністю називають усталений спосіб мислення або ж «автоматизм думки». Такі характеристики близькі до понять «національної ментальності» чи «національної психології». Фундаментальною в такому сенсі стала праця Вільгельма Вундта «Психологія народів» (1900—1920), де доводилося, що нації відрізняються не лише за умовами проживання, а й за духовним складом, що виражається у їхній культурі[5]. Карл Густав Юнг пояснював, що психіка етнічних груп формується як неусвідомлювані реакції на постійно відтворювані специфічні умови її існування[7]. Ментальність українського народуВитоки української ментальності іноді виводяться з певної «слов'янської ментальності» Русі, але такі міркування суперечливі через брак відомостей про умонастрої широких мас тодішнього населення[8]. Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів[9]. Так, зі східних рис української ментальності виражені вірність традиціям, патерналізм, колективізм, переважання почуттів над інтелектом, ліризм. Характерною рисою менталітету українців є ідея рівності на неприпустимості насилля влади, що виражається у раптових спротивах насильству. Водночас у мирний час українці політично пасивні[10], схильні до примирення з негативними явищами та заниженої самооцінки[11]. Активність, яскраво виражені волелюбність, демократизм, несприйняття диктатури, пріоритет чоловіка почали фіксуватися та закріплюватися в української ментальності з появою феномена оригінального етносоціального утворення — козацтва[11]. Іноді виділяється два підтипи ментальності українців: «селянська» та «козацька»[8]. Володимир Шинкарук вважав, що українцям характерне обстоювання особистої свободи і яскраво виявлений індивідуалізм. Це спричинювало те, що українці не завжди адекватно відповідали на виклики історії, їх органічне прагнення до волі не було реалізоване в минулому[3]. Головними історичними чинниками, що зумовили менталітет українців, стали прийняття християнства на Русі (і в перспективі багатоконфесійність), тривала відсутність власної державності з козаччиною як захисницею національних інтересів, та перебування під тоталітарними режимами[11]. Див. також Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ментальність Примітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
