|
МеметикаМеметика — підхід до еволюційних моделей передачі інформації, який в поняттях генетики вивчає розмноження, розповсюдження, відбір, мутацію та рекомбінацію, а також смерть мемів — одиниць культурної інформації.[1] Історія меметикиУ 1976 році в книзі «Егоїстичний ген» Річард Докінз запропонував вважати мінімальною одиницею природного відбору не особину, а певний ген, який вона в собі містить. Він доводить, що саме генетична конкуренція забезпечує еволюційний прогрес.[2] Далі автор вводить поняття стабільності. На його думку, рання форма природного відбору полягала у відборі стабільних форм і відкиданні нестабільних. Стабільність трактується як можливість зберігатися протягом тривалого часу, або швидко себе копіювати, або копіювати себе дуже точно.[3] Далі Докінз висуває ідею, що ген — це лише окремий випадок одиниці особливого роду, що здатна до самокопіювання. Вона отримала назву — реплікатор.[4] Еволюція людини спонукається двома типами реплікаторів: біологічними і культурними. Для визначення культурних реплікаторів Докінз вводить новий термін мем.[5] Меми є одиницями передачі культурної спадщини і розповсюджуються, переходячи із одного мозку в інший за допомогою процесу імітації. Прикладами мемів є мелодії, ідеї, розхожі вирази, фасони одягу, способи виробництва посуду чи будування куполів. Докінз розробляє тему мемів в подальших роботах. В есе «Віруси розуму»[6] він застосовує меметику для пояснення феномена релігійної віри і різних характеристик організованих релігій. Сучасний меметичний рух починає відлік з середини 1980-х. У січні 1983 Дуглас Хофстадтер в «Metamagical Themas», колонці в «Scientific American», а також однойменній збірці статей висунув пропозицію називати дисципліну, яка вивчає меми, меметикою. Поняття «мем» і «меметика» з 1988 року включені до Оксфордського словника англійської мови — словника, що задає нормативні категорії наукової та інформаційної сфери.[7] В окресленні предметної сфери меметики брали участь Деніел Деннет, Річард Броуді, Сьюзен Блекмор та ін. У 1995—1996 роках Деніел Деннет і Бен Каллен (Ben S. Cullen) висунули ще одне трактування мемів. Оскільки культурні ідеї можуть діяти всупереч інтересів індивіда, в свідомості якого вони існують, їх можна характеризувати як паразитуючі на людині і назвати «культурними вірусами». У своїй книзі «Машина мемів» (2000) Блекмор розглядає людину як організм-носій мемів. Розмірковуючи далі, вона доходить висновку, що «люди не володіють думками, не генерують ідеї, а тільки їх імітують, зберігають і передають».[8] У 2002 році Сьюзен Блекмор на Міжнародному конгресі по онтопсихології і меметиці, запропонувала визначати як предмет нової науки стійкі сукупності мемів — мемплекси. Методологія меметикиМеметика переносить терміни та концепції з еволюційної теорії (зокрема генетики) до сфери людської культури та ідеології, що дає привід противникам робити їй закид у біологічному редукціонізмі. Меметика також використовує математичні моделі, намагаючись пояснити такі суперечливі теми, як релігія і політичні системи. Принципова критика меметики включає твердження, що меметика ігнорує останні досягнення в інших полях (соціології, когнітивної психології, соціальної психології та ін.) і є «занадто ізольованою» наукою. Нерозв'язані питання меметики
Термінологія
КритикаКритики меметики не вважають обґрунтованим перенесення принципів генетики на аналіз інформаційних процесів.[9][10][11]
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
