Мельник Микола Іванович

|Посада=

Микола Іванович Мельник
Народився	14 липня 1962(1962-07-14) (62 роки) с. Михайлівка, Коростенський район, Житомирська область
Місце проживання	Київ
Країна	СРСР >  Україна
Діяльність	суддя, правник, викладач університету
Alma mater	Київська вища школа МВС СРСР імені Дзержинського (м. Київ; зараз Національна академія внутрішніх справ України)
Галузь	Кримінальне право, протидія корупції, правоохоронна діяльність, правосуддя, виборчий процес, конституційне право
Посада	Суддя Конституційного Суду України
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор юридичних наук
Нагороди	Заслужений юрист України Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня

Микола Іванович Мельник (нар. 14 липня 1962(19620714), село Михайлівка Коростенського району Житомирської області) — український правознавець, доктор юридичних наук (2002), професор (2003), заслужений юрист України (1997). Суддя Конституційного Суду України у відставці (13.03.2014—24.12.2019). Державний службовець І рангу (2005)[1].

Член Вищої ради юстиції (2000—2006). Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (2009—2010). Депутат Київської міської ради (2008—2012). Член Конституційної асамблеї (2012—2013).

Освіта

Київська вища школа МВС СРСР імені Дзержинського (Київ; зараз Національна академія внутрішніх справ України), юридичний факультет (1989).

Професійна діяльність

1979—1980 — транспортувальник Коростенського фарфорового заводу.

1980—1982 — служба в Радянській Армії.

З 1983 — служба в органах внутрішніх справ.

1991—1994 — викладач, старший викладач кафедри кримінального права Української академії внутрішніх справ.

1994—1998 — головний консультант Секретаріату Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

1998—2004 — заступник керівника Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

2004—2006 — заступник Голови Центральної виборчої комісії України.

2006 — лютий 2012 — радник Голови, керівник Служби Голови Верховного Суду України, начальник управління по забезпеченню діяльності керівництва Верховного Суду України.

лютий 2012 — березень 2014 — науковий консультант з правових питань Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

24 грудня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України звільнено у відставку з посади судді Конституційного Суду України у зв’язку з поданням заяви про відставку[2].

Основні наукові праці

Головними напрямами наукових досліджень є проблеми відповідальності за злочини проти власності та у сфері службової діяльності, протидії корупції, правоохоронної діяльності, правосуддя, виборчого процесу, конституційного права.

Автор (співавтор) понад 200 наукових праць, науково-практичних та навчальних посібників, серед яких монографічні дослідження: «Уголовная ответственность за должностные преступления» (1996), «Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства» (2000), «Корупція — корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004), «Кримінальна відповідальність за порушення виборчих та референдних прав» (2008).

Є одним із авторів і редактором ряду підручників та навчальних посібників з кримінального права, серед яких підручники: «Кримінальне право України: Загальна частина» (2002, 2004, 2008), «Кримінальне право України: Особлива частина» (1998, 1999, 2002, 2004, 2008), «Курс кримінології: Особлива частина» (2001), «Кримінологія» (2002), «Основи правознавства» (2004), «Правознавство» (2010).

Співавтор та редактор низки науково–практичних коментарів, зокрема науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України (1994, 1995, 1997, 1998, 2001, 2002, 2003, 2004, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012), Закону України «Про боротьбу з корупцією» (2003, 2004, 2008), Закону України «Про вибори народних депутатів України» (2002, 2006).

Брав участь у підготовці понад 30 законів та законопроєктів. Науковий координатор робочої групи з підготовки Концепції боротьби з корупцією в Україні на 1998—2005 роки. Брав участь у підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади».

Є членом Головної редакційної колегії Енциклопедії Сучасної України, членом редколегії низки юридичних журналів, у тому числі «Вісник Конституційного Суду України», «Підприємництво, господарство і право».

Кандидатська дисертація: «Уголовная ответственность за вымогательство индивидуального имущества граждан» (Київська вища школа МВС України, 1991).

Докторська дисертація: «Кримінологічні та кримінально-правові засади протидії корупції» (Київський національний університет внутрішніх справ, 2002).

Нагороди та відзнаки

• Почесне звання «Заслужений юрист України» (1997)[3];
• Орден «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів (2006[4], 2009[5]).

Посилання

• Біографія М. І. Мельника в довіднику «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Біографія М. І. Мельника на сайті Центру Разумкова
• Біографія М. І. Мельника на сайті Конституційного Суду України [Архівовано 12 січня 2019 у Wayback Machine.]
• Біографія М. І. Мельника в Енциклопедії Сучасної України

Література

• Мельник Микола Іванович // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 506. — ISBN 978-966-937-261-1.

Портал «Право»

Примітки

1. Указ Президента України від 25 лютого 2005 року № 334/2005 «Про присвоєння рангу державного службовця»
2. Відставка судді КСУ Миколи Мельника. Конституційний Суд України (ua) . Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019.
3. Указ Президента України від 19 грудня 1997 року № 1371/97 «Про відзначення нагородами України»
4. Указ Президента України від 26 червня 2006 року № 578/2006 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»
5. Указ Президента України від 18 серпня 2009 року № 620/2009 «Про відзначення державними нагородами України»