Мегатраєкторія

В еволюційній біології «мегатраєкторії» є основними еволюційними віхами та напрямками в еволюції життя.

Термін дано Ендрю Ноллом та Річардом К. Бамбахом у своїй статті 2000 року «Спрямованість в історії життя» («Directionality in the History of Life»). Нолл і Бембак стверджують, що приймають до уваги проблему прогресу в еволюційній історії. На їхню думку, особливості біологічної еволюції можуть бути досягнуті через ідею мегатраєкторії:

Ми вважаємо, що шість широких мегатраєкторій відображають суть змін в історії життя. Мегатраєкторії суворо впорядковані у логічній послідовності. Кожна наступна мегатраєкторія додає нові та якісні зміни. [1]

Згідно з Ноллом і Бамбахом, шість мегатраєкторій, окреслених біологічною еволюцією:

• виникнення життя, останній універсальний спільний предок
• прокаріоти, диверсифікація
• одноклітинні організми, еукаріоти, диверсифікація
• багатоклітинний організм
• наземні організми
• поява інтелекту та технології

Мілан М. Циркович (з АОБ) і Роберт Бредбері ,[2][3] спрогнозували концепцію мегатраєкторії на наступний етап, теоретизувавши, що існує сьома мегатраєкторія: постбіологічна еволюція, викликана появою штучного інтелекту, принаймні еквівалент. А також популяризували винахід кількох ключових технологій аналогічного рівня складності та впливу на навколишнє середовище, таких як молекулярна нанотехнологія та використання всієї енергії своєї зірки (Шкала Кардашова).

Примітки

1. A.H. Knoll; R.K. Bambach (2000). Directionality in the history of life: diffusion from the left wall or repeated scaling of the right. Paleobiology. 26 (4): 1—14. doi:10.1666/0094-8373(2000)26[1:DITHOL]2.0.CO;2. ISSN 0094-8373.
2. Milan M. Ćirković; R. J. Bradbury (2006). Galactic Gradients, Postbiological Evolution and the Apparent failure of SETI. New Astronomy. 11 (8): 628—639. arXiv:astro-ph/0506110. Bibcode:2006NewA...11..628C. doi:10.1016/j.newast.2006.04.003. S2CID 1540494.
3. Milan M. Ćirković; I. Dragicevic & T. Beric-Bjedov (2005). Adaptationism Fails To Resolve Fermi's Paradox (PDF). Serbian Astronomical Journal. 170 (170): 89—100. Bibcode:2005SerAJ.170...89C. doi:10.2298/SAJ0570089C. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 23 березня 2022.

Література

• F. Westall (2003). Stephen Jay Gould, les procaryotes et leur evolution dans le contexte geologique. Comptes Rendus Palevol. 2 (6): 485—501. doi:10.1016/j.crpv.2003.09.009.
• K. J. McNamara (2002). Paleobiology — Bridging the Gap. Biology and Philosophy. Springer Netherlands. 17 (5): 729—738. doi:10.1023/A:1022581304306. S2CID 82294214.
• W. Etter (2007). 16: Patterns of Diversification and Extinction (PDF). Handbook of Paleoanthropology. Springer Berlin Heidelberg. с. 441—501. doi:10.1007/978-3-540-33761-4_16. ISBN 978-3-540-32474-4.