Матіжев Олег Вікторович

Матіжев Олег Вікторович
Підполковник
Загальна інформація
Народження	6 липня 1964(1964-07-06) Ковель, Волинська область, УРСР
Смерть	9 січня 2005(2005-01-09) (40 років) Ес-Сувейра, Ірак
Alma Mater	Хмельницьке вище артилерійське командне училище і Національний університет оборони України
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Механізовані війська
Формування	7 ОМБр
Війни / битви	Війна в Афганістані (1979—1989) Українська миротворча місія в Іраку
Командування
2005 72-й окремий механізований батальйон
Нагороди та відзнаки
Медаль «За бойові заслуги» Медаль Жукова Орден «За мужність» І ступеня

Матіжев Олег Вікторович (6 липня 1964; Ковель, Волинська область, УРСР — 9 січня 2005; Ес-Сувейра, Ірак) — український військовик, миротворець, учасник війни в Афганістані та миротворчої місії України в Іраку, командир 72 ОМБ.

Біографія

Народився 6 липня 1964 року на Волині.

Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище[1]. Брав участь у війні в Афганістані. Підрозділ капітана Матіжева забезпечував прикриття радянських військ під час їх виводу[2]. За знешкодження у міжгір'ї чималого угруповання моджахедів був нагороджений орденом Червоної Зірки та іншими відзнаками СРСР та Афганістану[1].

Потім проходив службу в Житомирі та Чернігові. Згодом закінчив академію Генштабу Збройних сил України і через два роки був призначений начальником 72 окремого механізованого батальйону 7-ї окремої механізованої бригади, яка дислокувалася у місті Болград[1]. У складі цього батальйону у 2005 році брав участь в українській миротворчій місії в Іраку[3]. Надія Савченко, у своїй книжціі «Сильне ім'я Надія», описала, що її поїздку на місію в Ірак врятував Олег Матіжев, який наполіг на її участі у місії[4].

9 січня 2005 року неподалік міста Ес-Сувейра сили іракської поліції провели операцію з викриття схованки та вилучення великої кількості боєприпасів. Для їх знешкодження було викликано окремий спеціальний саперний загін Республіки Казахстан[5]. Для забезпечення роботи казахських саперів та надання їм необхідної допомоги на місце виїхала група українських миротворців зі складу 72-го окремого механізованого батальйону. Боєприпаси, серед яких було 35 авіаційних бомб, були перевезені на трьох машинах на спеціально визначене місце для знешкодження[6]. Згодом пролунав потужний вибух, в результаті якого загинуло 7 українських військовослужбовців, у тому числі підполковник Олег Матіжев. Вибух був спланований та введений в дію стороннім електронним пристроєм.

Цинкову труну з останками підполковника Олега Матіжева доставили з Іраку спочатку на військову авіабазу в Німеччині, а потім — в Україну. Сім'я загиблого миротворця отримала грошову компенсацію в розмірі $105 тисяч[7].

Похований у Хмельницькому.

Вшанування пам'яті

25 лютого 2005 року в таборі «Зулу», де дислокується 72 ОМБ було урочисто відкрито пам'ятник українським військовослужбовцям, які загинули під час виконання завдань з підтримання миру і стабільности в Іраку[8].

10 січня 2006 року у місті Житомир було відкрито пам'ятник українським миротворцям, які загинули неподалік іракського міста Ес-Сувейра під час виконання миротворчої місії в Республіці Ірак. Серед імен на пам'ятнику значиться і Олег Матіжев[9].

У 2016 році у Ковелі, у зв'язку із декомуназацією, вулицю Суворова перейменували на вулицю Олега Матіжева[10].

Особисте життя

Був одружений. Виховував двох синів[5].

Нагороди

• орден Червоної Зірки[3];
• медаль «За відвагу»[3];
• медаль «За бойові заслуги»[11];
• медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»[12];
• медаль Жукова[12];
• орден «За мужність» І ступеня (посмертно; 12 січня 2005) — за мужність і відвагу, виявлені при виконанні миротворчих завдань у Республіці Ірак[13];
• «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно; 29 липня 2021) — за особисту мужність, внесок у підтримання миру і стабільності в країнах, де велись воєнні дії[14].

Примітки

1. КОВЕЛЬСЬКИЙ РАХУНОК ІРАКСЬКОЇ ВІЙНИ. www.volyn.com.ua. 12 січня 2005. Процитовано 30 листопада 2019.
2. Комбат-батяня і Юркова «зірочка». www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 30 листопада 2019.
3. «Чорний птах» Ес-Сувейри // Військо України, № 01 (115) 2010
4. Савченко, Надія, 1981- author. Сильне ім'я Надія. ISBN 978-617-7039-17-3. OCLC 961216001.
5. Україна Молода :.: Регіональні новини. web.archive.org. 22 грудня 2015. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 30 листопада 2019.
6. В ІРАКУ ЗАГИНУЛИ СІМ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ОХОРОНЯЛИ РОЗВАНТАЖЕННЯ ЗБРОЇ. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 30 листопада 2019.
7. ПЕРВАЯ УКРАИНКА, ПОГИБШАЯ В ИРАКЕ, ВЕРА ПЕТРИК ОДНА ВОСПИТЫВАЛА ДВОИХ ДЕТЕЙ. www.segodnya.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 1 грудня 2019.
8. Пам'ятник загиблим українцям поставили в Іраку [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] / газета «Свобода» / Український народний союз, 4 березня 2005 року
9. Урядовий портал :: Новини центральних органів влади. web.archive.org. 15 лютого 2006. Архів оригіналу за 15 лютого 2006. Процитовано 1 грудня 2019.
10. Ковель: перейменовують 7 вулиць. ВолиньPost (англ.). Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 30 листопада 2019.
11. Генералами не рождаются. vo.od.ua. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 2 серпня 2020.
12. "СЕГОДНЯ Я ХОРОНЮ ЛЮБИМОГО МУЖА, А ПИСЬМА ЕГО КО МНЕ ЕЩЕ В ПУТИ". www.segodnya.ua (рос.). Процитовано 2 серпня 2020.
13. Про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України орденом "За мужність". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 30 листопада 2019.
14. Матіжев Олег Вікторович - Ковель (укр.). 3 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2022.