Матюшенко Панас Миколайович

Панас Матюшенко
Народився	2 травня 1879(1879-05-02)  Деркачі, Харківський повіт, Харківська губернія, Російська імперія[1]
Помер	2 листопада 1907(1907-11-02) (28 років)  Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[1]  ·страта
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	моряк, військовослужбовець
Відомий завдяки	керівник повстання на панцернику «Потьомкін»
Військове звання	унтер-офіцер Чорноморського флоту

Пана́с Микола́йович Матюше́нко (нар. 2 (14) травня 1879(18790514), с. Деркачі, Харківська губернія, Російська імперія — пом. 20 жовтня (2 листопада) 1907, Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія) — український громадський і політичний діяч, унтер-офіцер Чорноморського флоту, керівник повстання на панцернику «Потьомкін».

Життєпис

Пам'ятник Опанасу Матюшенко у Дергачах

Панас Миколайович Матюшенко народився в селі Деркачі (нині — районний центр Харківської області), в родині шевця.

Закінчив церковно-парафіяльну школу.

Брав активну участь в українському національно-культурному та політичному русі. З дитинства дружив зі своїм видатним односельцем — письменником і вченим Гнатом Хоткевичем. Входив до «Харківської Української студентської громади», де познайомився з Олександром Коваленком.

Рано пішов з дому на заробітки, працював мастильником у Харківському паровозному депо, згодом в Одесі — портовим вантажником, кочегаром та помічником машиніста на судні Добровільного флоту.

У листопаді 1900 року призваний на флот і зарахований до 36 флотського екіпажу, що був створений для комплектування команди нового панцерника Чорноморського флоту — «Князь Потьомкін-Таврійський». Направлений в Школу мінних машиністів у Кронштадті, потім продовжив службу на навчальному судні Чорноморського флоту «Березань», де командиром тоді був капітан І-го рангу Є. М. Голиков і з яким доля знову зведе його на панцернику. По закінченні школи, в жовтні 1902 року був призначений мінним машиністом панцерника «Потьомкін». 1 січня 1905 року одержав звання мінно-машинного квартирмейстера І статті.

Ескадрений броненосець Пантелеймон (колишній Князь Потьомкін Таврійський)

Повстання на панцернику

27 (14) червня 1905 року на панцернику, з фрази, вимовленої Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами!», почалось повстання. Після того, як на самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук був смертельно поранений, повстання очолив унтер-офіцер Панас Матюшенко.

За свідченням очевидців, весь час 11-денної одіссеї «Потьомкіна», Матюшенко виділявся своєю рішучістю та енергією. Він до останнього дня вів агітацію серед матросів за продовження боротьби «повсталих поневолених народів Росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. Панас Матюшенко навіть своє звернення «До гнобителів народу» розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».

20 червня (3 липня) 1905 року суднова комісія під керівництвом Матюшенка передала іноземним консулам в Констанці (Румунія) відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз'яснила мету своєї боротьби.

Після кількох переходів Одеса-Констанца-Феодосія в пошуках води, вугілля та продовольства, не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» змушений був 25 червня (8 липня) 1905 року здатися румунській владі у Констанці. Повстала команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.

В еміграції

Після здачі «Потьомкіна» румунській владі протягом року жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Звідти переїхав до Швейцарії, а згодом до США, де працював на заводі Зінгера. Через 8 місяців поїхав до Парижа, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.

Панас Матюшенко в Констанці, бл. 1905 р.

Повернення

У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Гната Хоткевича, він нелегально повернувся до Російської імперії. Царська варта вистежила його в Миколаєві. На спеціально надісланому міноносці під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) у кайданах його перевезли до Севастополя.

Страта

17 жовтня 1907 року відбувся суд. Приміщення було оточене конвоєм зі ста осіб. Матюшенко відмовився від захисників і всю провину за повстання взяв на себе, жодного прізвища товаришів не назвав. Вирок суду — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок був виконаний зранку 20 жовтня 1907 року у дворі Севастопольської тюрми.

Погляди

Політичні погляди Матюшенка не мали певного характеру. За одними даними, на початку повстання він був близький до соціал-демократів, за іншими — був революційно настроєним матросом анархістсько-есерівського спрямування. Департамент поліції і командування Чорноморського флоту вважали його есером. У серпні 1905 р. Матюшенко вів у Женеві переговори з Георгієм Гапоном про спільні дії по боротьбі з самодержавством. Літератор В. О. Поссе, який брав участь у цих переговорах, залишив таку характеристику політичних поглядів Матюшенка:

Матюшенко… в теорію не вдавався. А практика зводилася у нього до знищення — саме до знищення, а не усунення — всіх начальників, всіх панів, і перш за все офіцерів. Народ ділився для нього на панів і підлеглих. Примирити інтереси тих і других неможливо. В армії і флоті панами є офіцери, підлеглими — нижні чини. Визволитися нижні чини можуть лише тоді, коли офіцери будуть «просто» знищені. Сам він під час бунту на «Потьомкіні» власноруч вбив двох або трьох своїх начальників. І йому здавалося, що суть революції в подібних вбивствах. У цьому дусі він писав кровожерливі прокламації до матросів і солдатів, закликаючи їх до вбивства офіцерів. Він думав, що при такій програмі легко залучити на бік революції всіх матросів і більшість солдатів. Козакам він не довіряв, вважаючи їх «продажними шкурами»…[2]

Вшанування пам'яті

На батьківщині Матюшенка в Дергачах є будинок-музей і пам'ятник герою. 26 червня 1955 на відзначення 50-річчя повстання іменем Матюшенка була названа одна з вулиць та район Севастополя .З 1945 р. по 1992 його прізвище мала нинішня вулиця Коциловського у Львові. Також ім'я Матюшенка носять гора і бухта на Північній стороні Севастополя.

Примітки

1. Матюшенко Афанасий Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Поссе В. А. Мой жизненный путь. Гл. 24. В тенетах лжи (1905 г.) — М.: Земля и фабрика, 1929.

Джерела та література

• О. Ф. Овсієнко. Матюшенко Панас (Опанас) Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 557. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Заднепровский Н., Соколов Н., Афанасий Матюшенко, Харьков, 1958.
• Кардашев Ю. П. Восстание. Броненосец «Потёмкин» и его команда. — 1-е. — Киров: Дом печати «Вятка», 2008. — 544 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7897-0193-0.

Посилання

• Повсталий панцерник. Сергій Чалий, для «Флоту України»
• Вакуленчук і Матюшенко в Севастополі [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Олесь Козуля. Місто української слави і трагедії [Архівовано 3 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• З Вітчизною в серці
• С. Осипов. Бунтівний броненосець ч. 1 [Архівовано 26 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Біографія П. Матюшенка у БСЭ [Архівовано 24 травня 2014 у Wayback Machine.]
• про Матюшенко [Архівовано 1 липня 2008 у Wayback Machine.]
• [1] [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]