Матусів

село Матусів
Герб
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Шполянський район
Рада Матусівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA71020210010034197
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване XVIII ст.
Населення 4.507
Поштовий індекс 20631
Телефонний код +380 4741
Географічні дані
Географічні координати 49°3′1″ пн. ш. 31°33′39″ сх. д. / 49.05028° пн. ш. 31.56083° сх. д. / 49.05028; 31.56083
Водойми річки: Гнилий Ташлик, Нікуда
Місцева влада
Адреса ради с.Матусів, вул.Кравченка В.І.
Сільський голова Голобородько Тетяна Григорівна
Карта
Матусів. Карта розташування: Україна
Матусів
Матусів
Матусів. Карта розташування: Черкаська область
Матусів
Матусів
Мапа
Мапа

CMNS: Матусів у Вікісховищі

Ма́тусів — село у Звенигородському районі (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року у Шполянському районі) Черкаської області.

Географія

У селі річка Нікуда впадає у річку Гнилий Ташлик.

Назва

Український краєзнавець Л. Похилевич 1864 р. відзначав, що село колись було хутором, який належав матері (матусі) знатного козака. За модернізованою легендою, це був гетьман Богдан Хмельницький. Проте ойконім походить не від матусі, а від імені Матус. До того ж, серед перших переселенців була родина саме заможного козака Матуса (Матвія) Никогда. Його нащадок — кавалер ордена Святого Георгія, полковник Армії УНР Гаврило Никогда 1919 р. став першим командантом Морської піхоти УНР. А на вул. Натягайлівка (Козацька) до кінця ХХ ст. простояв колись найбільший у селі будинок, який Матвіїв син або внук звів 1771 р., про що свідчила дата на сволоці.

Історія

М.Лопухіна Різдвяна служба.
Вознесенська церква (1812—1818 років)

Місцевість уздовж річки Гнилий Ташлик люди займали здавна. Навколо села знаходиться багато могил раннього скіфського походження. У нову добу за цей край змагалися кримські татари та українські козаки.

Село засноване у XVIII ст.

Одним з перших власників маєтку був генерал-майор, командувач лейб-гвардії Козацького лейб-гвардії полку Олексій Петрович Орлов, який був одружений з Наталкою Красностаковою. Після виходу у відставку у 1804 році мешкав в маєтку в Матусові, де й помер у віці 84 роки і був похований біля побудованої ним у 1812–1818 рр. церкви Вознесіння. Імовірно, храмова будівля належить до творів архітектора А. І. Меленського. Збудована у стилі пізнього класицизму. Як свідчить Марія Іванівна Лифар (нар.17 березня 1924) з роду Орлових,[1], що, як їй розповідала мати, його могила до Жовтневого перевороту 1917 року була впорядкована.

Від батька маєток перейшов до його єдиного сина: генерал-лейтенанта, генерал-ад'ютанта, похідного отамана донських козачих полків, Івана (нар.1795 — пом.1874).

А вже його син Давид продав маєток родині Адріана Адріановича Лопухіна.

Наприкінці 1890-х рр. вихідці з Матусова та сусідніх сіл Станіславчик, Сигнаївка, Крутики переселилися на землі Низового Надволжя, де засновують село Кияни.[2]

На 1862 рік у селі було дві церкви, дві парафії, тому й дві школи. Одна школа у церкві св. Дмитрія, "составляет очень приятное исключение из множества других. Священник этого прихода - человек образованный и видавший свет, сам занимается ежедневно со своими учениками..."[3].

Згідно з даними Державного комітету природних ресурсів України[4] між Матусовим та містом Шпола розташований географічний центр України (49°01′39″ пн. ш. 31°28′58″ сх. д. / 49.02750° пн. ш. 31.48278° сх. д. / 49.02750; 31.48278).

Мікротопоніміка

Пам"ятник воїнам-визволителям на братській могилі в Матусові
Пам"ятник воїнам-визволителям на братській могилі в Матусові

Мікротопоніміка — історично сформований онімний пласт села. Їх специфіка тісно пов'язана з різними особливостями іменованих об'єктів. Окрім того, зустрічаються ненормативні назви вулиць:

Байрак, Вищий і Нижній Куток, Гресівка, Заруддя, Кривосраківка, Ленія, Натягайлівка (сучасна вул. Козацька[5]), Оленіківка, Полтава, Тугаїв яр, Хутір та ін.

Протягом ХХ ст. оніми невеликих географічних об'єктів Матусова зазнали і далі продовжують зазнавати значних змін. У радянську добу вулиці отримали переважно ідеологічно навантажені назви.

Пам'ятки

Відомі люди

Див. також

Джерела

  • Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 649;
  • Крипякевич І., Гнатевич Б. Стефанів З. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / упоряд. Б. З. Якимович. — 4-е видання. — Лвів, Світ. 1992. — C. 587.
  • Історія заснування, розвитку та становлення Матусівського державного племінного заводу Шполянського р-ну Черкаської обл. 1920—1995 р.р. / Х. Л. Полтавець [та ін.] ; упоряд. А. Г. Ільченко. — [Черкаси]: [б.в.], 1995. — 244 с.

Посилання

Відео

Примітки

  1. ↑ Олексій Петрович Орлов на сайті Родовід [Архівовано 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Українці Росії. 3 історії автохтонного українського населення Низового Надволжя. Архів оригіналу за 12 березня 2006. Процитовано 4 жовтня 2007.
  3. ↑ Из г. Таращи, (Киевской губ.) // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. С.-Петербург: В типографии П. А. Кулиша. Березіль (Март) 1862. с. 87.
  4. ↑ Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України[недоступне посилання]
  5. ↑ Декомунізація: які назви вулиць змінилися у вашому місті чи селі. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 4 січня 2017.
Герб Черкаської області Це незавершена стаття про Черкаську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.