Марков Дмитро Андрійович

Марков Дмитро Андрійович
Народився24 жовтня 1864(1864-10-24) або 24 жовтня 1868(1868-10-24)
Грушів, Дрогобицький район, Україна
Помер26 липня 1938(1938-07-26)
Братислава, Угорське королівство
Країна Австро-Угорщина
Діяльністьадвокат, політик, публіцист, правник
Alma materЛНУ ім. І. Франка і Інсбруцький університет
Знання мовнімецька
Посадапосол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd
Дмитро Марков
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марков.

Марков Дмитро (Димитрій) Андрійович, чи Димитрій Марків[1] (1864(1864), Грушів — 1938, Львів) — галицький громадський діяч та публіцист першої чверті XX сторіччя, москвофіл. Його виступ в Райхсраті російською мовою викликав протест з боку галицьких послів, внаслідок чого Д. Маркова позбавили права голосу[2].

Життєпис

Народився у селянській родині, молодший брат журналіста Осипа Маркова.

Закінчив німецькомовну гімназію у Львові та богословський факультет Львівського університету. Довершив освіту на юридичному факультеті в Інсбруку. Брав активну участь у громадському житті. Обирався до крайового Галицького сейму, Райхсрату Австро-Угорщини. Під час виборів 1913 року, в умовах загального падіння популярності москвофілів, став єдиним кандидатом від Русско-народної партії, якому вдалося пройти до Райхсрату[3].

Після початку Першої світової війни Дімітрія Маркова було заарештовано. Йому та п'ятьом його товаришам було пред'явлено звинувачення у державній зраді. У захисній промові Марков відкинув звинувачення, підкреслив, що, незважаючи на свої переконання, не порушував австрійських законів[4]. Проте, разом з іншими учасниками процесу, він був засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. Перебував у воєнній тюрмі Терезин до 1917 року, коли після смерті Франца-Йозефа І була оголошена амністія.

Після розпаду Австро-Угорщини повернувся до громадського життя, став одним з учасників Паризької мирної конференції, де разом з Дмитром Вергуном очолював делегацію галицьких русинів. Описав свою діяльність на конференції в споминах «Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции».

Після невдачі на конференції повернувся до Львова, де проживав до кінця життя, займаючись громадською діяльністю. Написав кілька робіт мемуарного характеру.

Праці

  • Письма публициста — 1906
  • Русская и украинская идея в Австрии — 1911
  • Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции — 1919
  • Кто нас спасал в 1915 — 1934

Примітки

  1. ↑ Перший комендант УСС. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 14 квітня 2016.
  2. ↑ [1]
  3. ↑ Народний Комітет до руського народу: перед соймовими виборами — Львів : накладом В. Бачинського, 1913. — С. .
  4. ↑ Д-р Марков Д. А. — Последнее слово перед австрийским военным судом. (По стенографическому судебному протоколу). Перевели А.Х и Р. Л. — Львов, 1938. изд. газ. «Русский Голос», (Оттиск из газ. «Русский Голос»).

Джерела