Малоро́си (також заст.малоросія́ни[1][2][3], (рос.малоро́ссы, малороссия́не,[4] малоро́сы, малору́сы[5])) — термін, який має кілька значень і походить від церковної назви земель Старої, Святої, Київської Русі, що в татарську епоху потрапили до складу Руського і Галицького великого князівства під владою династії князів Галицьких, Даниловичів себто нащадків князя Данила Галицького і опікою Галицької митрополії, на теренах яких виникла Гетьманщина, держава Богдана Хмельницького і Війська Запорозького, що взяла слово Малоросія як одна з офіційних самоназв. Таким чином малоросіяни це:
книжна, канцелярська і церковна, офіційна назва українців, представників українського народу в царську, гетьманську і імперську епохи, у документах Гетьманщини і Російської імперії[6][7]. До входження козацької держави під протекторатМосковського царства після Переяславської ради1654 року[8] цей термін не вживався, натомість вживалися такі терміни як етнонімрусини[9], такі назви як мужики, козаки, посполиті, шляхта, міщани, християни та ін. В цей же час у документах Корони Польської і Речі Посполитої поряд із назвами Русь та Руська земля також вживається і назва Україна. Так гетьманПетро Конашевич, відомий як Сагайдачний, у листі до короля Польщі1622 року пише про[10]:«Україну, власну, предковічну, вітчизну нашу, городи українські, народ український». Таким чином малоросіяни це політично обумовлений термін гетьманської і імперської, царської епох. Після колапсу Російської імперії у 1917 році, цей термін як етнонім щодо українців в більшості випадків перестає вживатись. За часів СРСР разом із терміном Малоросія вважався таким, що виражав великодержавницьку політику царизму щодо України.[11]
сучасний екзоетнонім, зовнішня шовіністична назва українців[5] росіянами і іншими людьми, які з ностальгією згадують царську, російську епоху. Загальноросійська ідея, прихильником якої є російські шовіністи та імперіалісти, називає та розглядає українців малоросами, як «відокремлену» частину російського народу.
застаріла назва українців[12][13] у російській і українській книжній, літературній мовах і культурах.
Київським митрополитам прийшлось зав'язати зносини з московським правительством, головно задля грошових і всяких інших підмог з московського скарбу, їм незручно було писатись в листах до московського правительства тим титулом, який вони уживали у себе вдома – митрополита київського, галицького і всієї Русі
За задумом українських філософів творців етноніму «малороси», він позначав приналежність до Малої Руси тобто українських земель навколо стародавньої столиці РусиКиєва та не мав ніякого образливого відтінку.
Згодом цей термін почав набувати образливих рис, як позначення меншовартості, в порівнянні з етнонімом великороси.[18]
В більшості європейських мов вживався прямий переклад слів «малі росіяни» — нім.Kleinrussen, англ.Little Russians[20]. З іншого боку до українців, що жили поза межами Російської імперії до початку XX століття вживався традиційний, споконвічний етнонім — рутени (русини) — нім.Ruthenen, англ.Ruthenians[21], хоча на мовних мапах малороси та русини позначалися як один етнос.
Виключення складала польська мова де всіх українців незалежно до місця проживання називали русинамипол.Rusini.
Вживання в народі
Оскільки «малороси» був саме екзоетнонімом, то в народі він не вживався[22], натомість населення називало себе або «українцями»[23], або «людьми»[22].
Це зросійщені українці, національний характер яких утворювався під чужим тиском і впливом, що мало наслідком засвоєння переважно гірших якостей чужої національності і втрати кращих своїх.
Згодом письменник і громадський діяч Євген Маланюк дає визначення комплексу Малоросійства:
Це відсутність національної духової суверенності, брак найелементарнішого національного інстинкту й параліч політичної волі, національне пораженство, виявом якого була «самоотверженность малороссийская» в XVIII столітті, а потім капітулянтство перед Москвою й вислужництво перед її володарями.
Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те ні се. Він, бачите, собі з походження – українець, з виховання – руський, з переконань – неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі – боягуз, себелюб і раб. От це – малорос[24]
↑ абКуліш, Пантелеймон Олександрович (1856). Записки о южной Руси(рос.). П. Куліш. с. 235. Архів оригіналу за 30 квітня 2022. Процитовано 30 квітня 2022.
