Мазурівка (Гримайлів)

Мазурі́вка — колишнє село в Україні, нині — південно-західна частина селища міського типу Гримайлів Тернопільської області. Австрійський і польський варіанти назви — Мазурувка (пол. Mazurówka).

Мазурівка на мапі 1880 р.

Знаходилося на правому березі річки Ґніла (права притока Збруча, басейн Дністра), при дорозі Гримайлів — Чортків (через річку навпроти Гримайлова і на віддалі не більше 0,5 км від нього) і правобережній притоці Ґніли потічку Будка, тепер сильно обмілілому і майже не існуючому.

Скоріш за все, назва поселення походить від оселених тут (переселенців) поляків-мазурів.

Сьогодні це район сучасних гримайлівських вулиць Сірка, Польової, Л.Українки, Т.Шевченка.

Історія

Рік заснування села невідомий. Але вже на австрійській мапі 1790/1824 років[1] Мазурівка присутня, відповідно, засновано село було ще раніше.[2] Перший запис, у якому згадується Мазурівка, у метричній книзі гримайлівської католицької парафії датується 1741 р., хоча записи у книзі починаються з 1720-го.

Історія Мазурівки неподільно пов'язана з історією сусіднього селища Гримайлів, яке мало як значно більші розміри, так і вищий адміністративний статус.

Капличка на виїзді з Гримайлова при розгалуженні доріг на Хоростків і Теребовлю — район колишньої Мазурівки

На початку ХІХ ст. Мазурівка належала онуці великого коронного гетьмана Адама Миколая Сенявського (бл. 1666–1726) княгині Ізабеллі Любомирській (Izabella (Elżbieta) Lubomirska, 1736–1817) з дому князів Чорторийських — дружині великого коронного маршалка Станіслава Любомирського (Stanisław Lubomirski, 1722–1783).

Щонайменше протягом 1800–1823 рр. Мазурівка входила у склад так званого Гримайлівського ключа, який складався з 3 містечок і 32 сіл. У селі було 34 оселі[a], у тому числі проживало селян, що посідали ґрунт парний (32 морґи[b]) — 3, одинковий (16 морґів) — 8, чвертовий (8 морґів) — 11, халупників (хата і до морґа землі) — 12, комірників (ті, хто не мали власного господарства і землі, і проживали в помешканнях господарів) — 1, ремісників — 1, панської прислуги в палаці й на фільварку — 8[3].

Після смерті Ізабелли Любомирської в 1817 р., її дочка, дружина польного коронного гетьмана Северина Жевуського (Seweryn Rzewuski, 1743–1811), Констанція Жевуська (Konstancja Rzewuska, 1760/1761–1840), внаслідок розкішного способу життя, довела свій маєток, частиною якого була Мазурівка, до банкрутства і втратила права на нього[4]. Мазурівку разом з сусідніми Гримайловом, Підліссям і Буциками виставили на аукціон, який відбувся у 1823 р. Так новим дідичем Мазурівки став віденський банкір Леопольд Елкан де Елкансберг.[5]

15 березня 1831 р. Мазурівку в де Елкансберга викупив Антім Нікорович — дідич с. Кривчиці біля Львова.[5]

Від середини ХІХ ст. село перебувало в адміністраційній, поштовій та релігійній приналежності до Гримайлова[6]. Власниками земель були спадкоємці Нікоровича — спочатку його син Кароль (1852–1855), а потім чоловік його дочки Юлії Леонард Пініньські (1855–1886).

Село явно занепадало і в статистичних довідниках 1868, 1872, 1904 рр. Мазурівка згадується фразою «Гримайлів разом з Мазурівкою і Підліссям», або «Село біля Гримайлова» без подання інформації про нього, або не згадується взагалі. За віросповіданням населення поділялося на греко- і римо-католицькі громади. Пошта, телефон, телеграф, суд, ринок, церква, костьол, школа — все знаходилось у Гримайлові.

У 1880 р. у Мазурівці проживало 733 мешканці, у тому числі 474 римо-католиків, решта — греко-католики. Тоді ж у селі працювала пивна броварня, горілчаний цех, паровий млин, який у 1864 р. своїм коштом збудував місцевий землевласник і підприємець граф Леонард Пініньські (1824–1886).[7] В селі знаходилась ґмінна позикова каса з капіталом 782 злотих реньських.[8] [c]

У 1890 р. число осель у селі дорівнювало 100.[9]

У 1910 р. у Мазурівці проживало 698 осіб. Власниками земель (з 1886) були Станіслав та Леон Пініньські.[10] Після смерті Станіслава Пініньські у 1911 р. його частка власності перейшла дочці Юлії.

Капличка на вулиці Т.Шевченка у Гримайлові — район колишньої Мазурівки

Під час військових дій в періоди російської окупації (1914 — липень 1917), повернення австро-німецьких військ, боїв польсько-української (листопад 1918 — липень 1919) та польсько-більшовицької (1920) воєн значних обстрілів і боїв біля Мазурівки не було.

У 1920 р. шляхом жеребкування між Юлією (на той момент вже Воляньською) та її стриєм Леоном Пініньськім Мазурівка (разом з Гримайловом і Підліссям) відійшла до Воляньських.[11] [d]

На 30 вересня 1921 р. в Мазурівці було 136 будинків; без облікованих за військовим списком, у селі проживало 684 мешканців, з них — 340 чоловіків і 344 жінок; 457 католиків, 218 греко-католиків, 9 юдеїв; 467 поляків, 216 українців (русинів), 1 єврей.[12] [e] Поруч села знаходився поміщицький маєток з 10 житлових будинків, де проживало 135 осіб, з них — 56 чоловіки, 79 — жінки; 116 католиків, 14 греко-католиків, 5 юдеїв; 117 поляків, 13 українців, 5 євреїв.[13]

У другій половині 1920-х років у Мазурівці працювали броварня, горілчаний завод та на річці паровий і водяний млини.[14]

Адміністративний устрій

За часів Річі Посполитої (до 1772 р.) Мазурівка знаходилася у Трембовельському повіті[15] Галицької землі Руського воєводства.[16]

Після поділу Польщі 1772 року, у роках 1773–1810, тепер вже у складі Габсбурзької монархії, яка з 1804 р. стала Австрійською імперією, Мазурівка послідовно перебувала у Бережанському дистрикті (district, район) Львівського циркула (cercles, округ), Золочівському, Бережанському і Тернопільському циркулі Королівства Галичини та Володимирії.

Від 15 червня 1810 р. до 6 червня 1815 р. Мазурівка — населений пункт Тернопільського і Теребовлянського (з 1814) округів Тернопільського краю Російської імперії.[17]

Після повернення у 1815 р. згідно з рішенням Віденського конгресу Тернопільського краю у склад Австрійської імперії[18], Мазурівка до 1850 р. перебуває в Тернопільському циркулі.

Від 1850 р. до адміністративної реформи 1867 року село було у складі Гримайлівського повіту (bezirke)[19] Тернопільського району (kreis) Тернопільського округу (kreisgericht) провінції «Львів» («Lemberg»).[20]

Після реформи 1867 року Мазурівка увійшла у склад Скалатського повіту[21] Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії.

3 грудня 1920 р. у Польщі було створено Тернопільське воєводство, у якому село увійшло у склад Скалатського повіту[22], де й перебувало до моменту офіційного приєднання до Гримайлова.

У «Книзі адрес Польщі для торгівлі, промисловості, ремесел і землеробства» 1928 р. Мазурівка представлена окремим розділом[23], чого немає в аналогічній книзі 1930 року. «Tarnopolski Dziennik Wojewódzki» від 1 грудня 1929 р.[24], ведучи мову про адміністративний поділ Скалатського повіту, Мазурівку не згадує, очевидно, на той момент вона вже була у складі Гримайлова.

Примітки

1. Мапа «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=17798&from=publication [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.] , Підлісся на аркуші, позначеному «Tab. XVIII».
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 27 серпня 2017.
3. «Гримайлівський ключ в р.1800» / Франко І., «Зібрання творів у 50-ти томах». — Т. 44, кн. 2. — Київ: Наукова думка, 1985. — С. 555-556, 570—571.
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 27 серпня 2017.
5. Wolański J., «Z dziejów Grzymałowa». — 2006.
6. «Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowinskiem, pod względem politycznej i sądowej organizacyi kraju wraz z dokładnem oznaczeniem parafii, poczt i właścicieli tabularnych». — Львів, 1855. — С. 164.
7. Jerzy Wolański, «Z dziejów Grzymałowa», 2006.
8. «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», том 6. — Варшава, 1885. — С. 213, том 10.  — Варшава, 1889. — С. 645.
9. «Гримайлівський ключ в р.1800» / Франко І., Зібрання творів у 50-ти томах". — Т. 44, кн. 2. — Київ: Наукова думка, 1985. — С. 556.
10. Bigo Jan, «Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkim Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju». — Львів, 1914. — С. 127.
11. Jerzy Wolański, «Z dziejów Grzymałowa», 2006; Grzegorz Rąkowski, «Przewodnik po Ukrainie Zachodniej», ч.2 «Podole». Прушкув, 2006. — С. 110.
12. Województwo Tarnopolskie / «Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych». — T. 15. — Варшава, 1923. — С. 18.
13. Там само.
14. «Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa». — Варшава, 1928. — С. 1713.
15. «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej», т.24 «Lauda sejmikowe Halickie 1575—1695». — Львів, 1931.  — с.122.
16. «Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana», т.2 / Michal Baliński, Tymoteusz Lipiński — Варшава, 1844 — с.36.
17. Aleksander Czolowski, Bohdan Janusz, «Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego», Тернопіль, 1926, с.43; «Державний архів Тернопільської області. Путівник», Тернопіль, Астон, 2011, с.347.
18. «Державний архів Тернопільської області. Путівник», Тернопіль, Астон, 2011, с.347
19. «Die Königreiche Galizien und Lodomerien» — Wien: von Joseph Bermann, 1851 (Gedr. bei Joh. Höfelich)
20. «Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w wielkiem księstwie Krakowskiem…», 1855, мапа на с.270.
21. Гримайлів / «Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem». — Львів, 1868. — С. 60.
22. «Державний архів Тернопільської області. Путівник». — Тернопіль: Астон, 2011. — С. 350.
23. «Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa», Варшава, 1928 — С.1713.
24. «Tarnopolski Dziennik Wojewódzki» № 26, 01.12.1929. — С. 277.

Зауваги

1. Якщо прийняти, що в одній оселі проживає в середньому 6 чоловік, то в цей період у Мазурівці проживало приблизно 200 мешканців.
2. 1 морґ дорівнював приблизно 0,56 гектара.
3. Złoty reński – “злотий реньський”, український відповідник польського перекладу з німецької Gulden rheinisch – “золотий з Райну” – західноукраїнська назва австрійського гульдена.
4. Графське подружжя Володислава і Юлії Воляньських були останніми власниками земель і підприємств тих місцевостей. Jerzy Wolański їх син.
5. Число віруючих юдеїв не відповідає числу євреїв – так в джерелі.