Ізабела Любомирська

Ізабела Любомирська
пол. Izabela Lubomirska Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася21 травня 1736(1736-05-21)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшава, Річ Посполита[1]
Померла25 листопада 1816(1816-11-25)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих (80 років)
Відень, Австрійська імперія[1]
·respiratory arrestd[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняWähringer Ortsfriedhofd Редагувати інформацію у Вікіданих і Saint Stanislaus church in Łańcutd Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Галичина Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняQ117811573?
Діяльністьколекціонерка мистецтва
Членствомасонство Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаСтароста Висьлицькийd Редагувати інформацію у Вікіданих
РідЧарторийські Редагувати інформацію у Вікіданих і Любомирські Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоАвгуст Олександр Чарторийський Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиМарія Софія Сенявська Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриАдам Казимир Чорторийський Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зСтаніслав Любомирський Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиJulia Lubomirskad Редагувати інформацію у Вікіданих, Констанція Жевуська Редагувати інформацію у Вікіданих, Олександра Потоцька Редагувати інформацію у Вікіданих і Elżbieta Lubomirskad Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих

Ізабе́ла Любоми́рська з Чартори́йських (уроджена Ельжбета Анна Теофіла Чарторийська; 21 травня 1736, Варшава — 25 листопада 1816, Відень, Австрія) — меценатка і колекціонерка творів мистецтва епохи рококо. Одна із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття.

Біографія

Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського та його дружини Марії-Софії з Сенявських (другий шлюб матері). Дружина Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753 року), великого коронного маршалка, прабабця Альфреда Потоцького — намісника Галичини.

У власності Любомирської перебували варшавські палаци у Вілянуві, Урсинуві та «Мон Кото» на Мокотові. Вона поклала наріжний камінь під будівництво Народного Театру у Варшаві. Була ініціаторкою перебудови замку в Ланьцуті у стилі рококо на зламі XVIII та XIX століть.

Брала активну участь у політичних іграх свого часу. Спочатку була прихильною до короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом боролася з ним. З огляду на невдачі своєї політичної боротьби перенеслася спочатку до Парижа, а після вибуху Французької революції, багато часу перебувала у Відні. Крім політичної діяльності вирізнялася як особлива опікунка селян.

Володіла 14 містами і 366 селами, які, зокрема, успадкувала від батьків. Значна частина маєтків розташовувались на українських землях (серед них Бережани, Сатанів із навколишніми селами). Не любила проживати у Бережанському замку, надавала перевагу палацу в селі Рай біля міста[6]. Для діяльності Бережанської гімназії надала 5 зал у міській ратуші в 1805 році[7].

Мала чотири доньки — Ельжбету (1755–1783), Юлію (1764–1794), Олександру (1760–1836) та Констанцію Малгожату (1761–1840).

Примітки

  1. а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #1035496844 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. а б Répertoire International des Sources Musicales — 1952.
  4. Wiener ZeitungWien: 1816. — S. 1344.
  5. https://data.matricula-online.eu/de/oesterreich/wien/01-unsere-liebe-frau-zu-den-schotten/03-17/?pg=57 — Т. 17.
  6. Бемко Володимир Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля… — С. 18.
  7. Гімназія // Бережанська Земля… — С. 56—57.

Джерела

  • Бережанська Земля Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1.

Посилання