У 1921—1929 роках навчався на архітектурному відділенні ХІСІ. Працював у Харкові в системі «Укрпромбуду» (1927—1929 та у 1930—1933 — у Гіпрограді. У студентські роки брав участь у розробці проєкту будівлі Держпрому (архітектори С. Серафімов, С. Кравець, М. Фельгер, Харків, СРСР). 1927-го по 1929-й працював у системі «Укрпромбуду», а з 1930-го по 1933-й — в «Гіпрограді» (обидвоє — Харьков, СРСР). У 1933 році був запрошений до «Метропроекту», де пропрацював під керівництвом Самуїла Кравця з 1933 по 1939 роки. У 1939—1943 працював у ташкентському Спецпроектбюро, у 1943—1945 — у Держбудпроєкті (Москва), у 1945—1959 роках — у Моспроєкті.
На початку 1960-х років Якову Ліхтенбергу довелося залишити архітектурне проєктування. «Боротьба з низькопоклонством перед Заходом», що розгорнулася в Радянському Союзі наприкінці 1940-х років, і з «безрідними космополітами», під якою ховалася масштабна кампанія державного антисемітизму, позначилася і на роботі Якова Григоровича. Його відрахували з низки проектних організацій, не дозволили займатися відновленням військової бази Морського Флоту — Севастополя, звільнили з Архітектурного інституту, де він мав викладати. Лауреат Сталінської премії був змушений звертатися з листами до органів держбезпеки та до архітектурного керівництва, виправдовуючись від надуманих звинувачень, доводячи, що він є чесною людиною[1]. Єдине, де йому вдалося працювати — це в ГоловАПУ, експертом. Залишок життя він віддав живопису.
Внучка Ірина Ліхтенберг (1958 — лютий 2013) — закінчила МАРХІ, працювала в Москві та в Ізраїлі. Автор великих містобудівних проєктів у містах Явні та Ход-Ха-Шарон.
Станція метро «Кропоткінська», колишня «Палац Рад» (1935, за участю А. Душкіна, Москва, СРСР); відзначено «Гран-прі» на міжнародних виставках у Парижі (1937) та в Брюсселі (1958)
Житловий будинок на Можайському шосе, нині — Кутузовський проспект, 45, (з Т. М. Кузьменком, 1936, Москва, СРСР);
Станція метро «Кропоткінська» Станція метро «Динамо». Південний вестибюль
Станція метро «Динамо» (1938, спільно з Юрієм Ревковським та скульпторкою Оленою Янсон-Манізер.
