На північному заході від села бере початок річка Лозняки, права притока Случі.
Відстань до Районного центру (Звягель) - 55 км. Обласного центру (Житомир) - 65 км.
Історія
Перша згадка про слободу Гута Жаборицька міститься у записі ревізької казки від 1811. Відомо, що від початку свого створення поселення було власністю члена Варшавської банківської комісії Ф. Кароля, сина Кобріта. Згодом воно перейшло у володіння Звенигородському хорунжому С. Биховському. У ті часи слобода нараховувала 63 ревізькі душі.
Відомо, що у селі займалися гутництвом (виробництвом скляного посуду), від чого і пішла назва села.
Після скасування кріпацтва селяни отримали змогу викупити поміщицьку землю у приватну власність і цей процес почався в 1866 р. Основними заняттями мешканців після закриття гути та викупу землі, - були землеробство, скотарство, робота на смолярнях, лісовий промисел. Також у селі працювала поташня та кузня.[2]
Радянську владу в селі було встановлено в січні 1918 р. У вересні 1920 р. тут були створені комітет незаможних селян і революційний комітет. У 1925 р. Гута Жаборицька увійшла до складу Ялишівської польської сільради яка увійшло до складу Мархлевського польського національного району, головою якої було обрано незаможника Кучинського.
В 1934 р.у селі з'явився Колгосп під назвою «Гасло бідноти».
Під час Голодомору в Україні 1932–1933 рр. – с. Жаборицька Гута, входило до складу Жаборицько-Гутянської сільради Баранівського району Київської області. За даними сільради, від голоду загинуло 41 члюдина.[4]
Станом на 2001 р. мешкало 190 осіб
27 липня 2016 року село увійшло до складу новоствореної Баранівської міської територіальної громади Баранівського району Житомирської області[5]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області[6].
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]: