Лінк Байфілд
Ерік Лінкорд «Лінк» Байфілд (англ. Eric Linkord «Link» Byfield; 5 грудня 1951, Оттава — 24 січня 2015, Сент-Альберт, Альберта) — канадський журналіст, письменник і політик консервативного спрямування. Народившись у 1951 році у сім'ї професійного журналіста, Лінк Байфілд спочатку влився у рух хіпі, але розчарувавшись у ньому, став до стерна газети свого батька. Перебуваючи на консервативному фланзі політичного спектра, Байфілд традиційно та послідовно виступав проти прав ЛГБТ, фемінізму і навіть реп-музики. Не отримавши жодної професійної освіти, він писав книги та п'єси, паралельно беручи активну участь у політиці Канади й Альберти. У 2004 році Байфілда обрано до Сенату Канади, але його не призначили сенатором, і у 2010 році він сам склав повноваження, взявши участь у виборах 2008 та 2012 років. Лінк Байфілд помер у 2015 році після довгої та важкої боротьби з раком. БіографіяМолоді рокиНародився 5 грудня 1951 року в Оттаві, провінція Онтаріо у Канаді[1]. Він був одним з шести дітей консервативного оглядача Теда Байфілда[en] та Вірджинії Байфілд[2]. Дитячі роки провів у Манітобі[1]. У молодості перебував під впливом культури хіпі, носив довге волосся та часто їздив автостопом до будинку сім'ї своєї матері в Новій Шотландії[3], а також всією країною, щоб дізнатися «реальне життя»[4]. Деякий час він навіть відбував покарання у в'язниці Гедінглі[en][4]. Зрозумівши, за словами батька, «моральне банкрутство цієї наркотичної культури», Лінк звернувся до християнства та вирішив піти його стопами у сімейному бізнесі та журналістиці[3]. Кар'єра у журналістиціУ 1978 році Лінк переїхав до Альберти[5], і пізніше змінив свого батька на посаді редактора «Alberta Report[en]»[1]. Байфілд був редактором і видавцем цього журналу протягом 18 років[6] — з 1985 до 2003 рік[7]. При ньому журнал став більш уїдливо соціально-консервативним: виступав проти прав гомосексуальних людей, за контрацепцію неодружених жінок, турбуючись про те, що феміністська юридична еліта може оголосити «сезон полювання на чоловіків», і називав реп-музику злом[8]. Також журнал виступав проти Національної енергетичної програми ліберального прем'єр-міністра П'єра Трюдо, яка передбачала контроль над цінами на нафту[9]. Зрештою через накопичені борги, тому що журнал стали рідко купувати, його випуск припинився[10]. Після цього, Байфілд став оглядачем «Calgary Sun[en]», публікувався в «Calgary Herald», «National Post», «Globe and Mail» і «Winnipeg Free Press»[11]. Також був журналістом мережі «Sun Media[en]», включно з виданням «Edmonton Sun[en]»[12], завдяки чому став провідним голосом канадських консерваторів[13]. Не отримавши жодного формального навчання чи вищої освіти[4], він був співавтором книг з історії християнства, Альберти та Канади, написав чотири п'єси для молоді[1]. Політична та громадська діяльністьУ 2003 році Байфілд заснував і став головою Громадянського центру за свободу та демократію (англ. Citizens Centre for Freedom and Democracy)[6] — лобі-групи, яка «виступає за відповідальний уряд»[14]. 27 вересня 2004 року Байфілд став одним з перших, хто оголосив про висування своєї кандидатури на виборах від Альберти у Сенат Канади. Він вирішив залишитися незалежним від інших сторін, і був одним з двох незалежних кандидатів разом із Томом Сіндлінджером[en]. 22 листопада Байфілд посів 4-те й останнє місце, отримавши 236 382 голосів. Він був обраний як «сенатора в очікуванні», але так і не отримав призначення до Сенату[13]. Наступні вибори мали бути проведені через шість років, але у 2010 році прем'єр Альберти[en] Ед Стельмах продовжив термін ще на три роки, після чого Байфілд зазначив, що таке рішення еквівалентне призначенню[15]. Після шестирічного очікування призначення[16], 22 листопада того ж року Байфілд подав у відставку з посади сенатора, звинувативши Стельмаха у відсутності зусиль щодо просування справи, попри те, що прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер робив неодноразові спроби реформування Сенату[17]. Оскільки з 1989 року у провінції Альберта проводяться окремі вибори «сенаторів в очікуванні» виборцями, не передбачені жодною законною чи федерально-конституційною ситуацією, прем'єр-міністр жодним чином не зобов'язаний призначати цих кандидатів у Сенат, оскільки результати голосування не є обов'язковим приводом до призначення[18][19][20][21]. У 2007 році Байфілд став одним з членів-засновників Партії Вайлдроуз[en], яка у 2008 році об'єдналася з Партією Альянсу Альберти[en], незадовго до провінційних загальних виборів у квітні[22]. Після злиття партії із Союзом Вайлдроуз[en], він марно боровся за місце від округу Вайт-Коурт-Сте на виборах 2008 року[5]. У 2010 році Байфілд став кандидатом Союзу від округу Барргід-Морінвілл-Вестлок на загальних виборах 2012 року до Законодавчих зборів Альберти[22][23]. Він відстав від кандидата Прогресивно-консервативної партії Альберти менш як на 5 % голосів[5]. Проблеми зі здоров'ямУ червні 2014 року Байфілду діагностовано рак печінки та стравоходу у IV стадії[3]. Йому відвели два роки життя з хворобою, з якою він боровся як медичними методами, так і альтернативними, перш ніж перейшов до самоаналізу, релігійного самовдосконалення та молитов[5][10]. У вересні того ж року заслуги Байфілда були вшановані в Меннінг-центрі для побудови демократії у Калгарі, де його назвали ключовою фігурою консервативного руху[5][13]. За 11 днів до своєї смерті, Байфілд розіслав своїм друзям електронною поштою листа, в якому описав своє життя з раком, зазначивши, що "для мене є загадкою, чому Ісус любить тебе — і мене — і всіх інших. Я маю на увазі, що дуже люблю деякі роботи, які зробив за ці роки, але не настільки, щоб піти на Хрест і врятувати їх. Проте Ісус зробив це, щоб урятувати своє творіння. Чому? Справа не в тому, що Бог ніколи не допускає страждання, або що ми ніколи не помремо фізично; тільки ідіот міг навіть спробувати повірити у це. Псалмоспівець обіцяє вічні особисті стосунки з Людиною, яка зробила її, і хто хоче жити з нею завжди. Це співвідношення потенціалу з Богом і є життям, тепер і в майбутньому. Бог благословить усіх!!![24]. Смерть і похоронЛінк Байфілд помер 24 січня 2015 року у віці 63 років, програвши боротьбу з раком, у Стердженському громадському шпиталі в Сент-Альберті провінції Альберта, на північ від Едмонтона[3][5][13]. Помер у день пам'яті Франциска Салезького, покровителя журналістів[1]. Після Лінка залишилися його батько Тед, четверо братів і сестер, дружина Джоан, четверо дітей та шестеро онуків[1]. Прощання з Байфілдом відбулося 31 січня у церкві Сент-Емеренс у Рівер-Куї-Барре[5]. Прем'єр Альберти Джим Прентіс заявив, що Байфілд «вніс реальний внесок з погляду його уявлень про провінцію, Західну Канаду та країну»[12]. Тимчасовий лідер Партії Вайлдроуз Гізер Форсіт[en] на своїй сторінці в мережі «Твіттер» написала, що «засмучена відходом Лінка Байфілда», зазначивши, що «мої думки та молитви з тими, чиє життя він торкнувся»[25]. Особисте життяУ 1981 році одружився з Джоан, з якою зустрівся під час роботи в християнському журналі в Едмонтоні[3]. У них було четверо дітей — донька та три сини[12] — Елі, Колман, Сайлас й Еліс[1]. Син Колман продовжив справу батька як журналіста видань мережі «Sun Media», хоч і з помірними поглядами[8]. За віросповіданням Лінк був католиком, внаслідок чого виступав проти прав геїв й абортів[3]. У політиці він вважав себе захисником прав власності та конкуренції у сфері охорони здоров'я й освіти[26]. Він любив музику, гуляв на відкритому повітрі та ходив у походи[1]. НагородиУ 2005 році Лінка Байфілда нагороджено медаллю Сторіччя Альберти[en][27]. Пам'ять2 лютого 2015 року на згадку про Байфілда засновано Фонд спадщини для допомоги журналістам[28] зі стартовим капіталом у 25 тисяч доларів, пожертвуваних журналістом Томом Макфілі[29]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
