Лікворологія

Лікворологія — галузь медицини, що вивчає ліквор, або спинномозкову рідину (лат. liquor cerebrospinalis).

Значення лікворології для медицини

Важливе значення лікворології обумовлюється, зокрема, тим, що клінічне дослідження ліквору дозволяє ефективно діагностувати велику кількість неврологічних захворювань.[1]

У здорової людини завдяки гематоенцефалічному бар'єрові (ГЕБ) склад ліквору, або спинномозкової рідини (СМР), відносно стабільний. При патології настають зміни складу ліквору, тому лабораторне дослідження СМР і має важливе значення в діагностиці та в диференціальній діагностиці хвороб центральної нервової системи (ЦНС), скажімо, геморагічного та ішемічного інсультів, менінгіту, менінгоенцефаліту, арахноїдиту різної етіології, розсіяного склерозу, пухлин і травм ЦНС та інших.[2][3]

Перспективні напрямки досліджень в лікворології

Хоча зібрано чималий обсяг інформації щодо фізіології ліквору, залишається ще дуже багато невирішених теоретичних питань у цій галузі науки. Так ще не цілковито зрозуміла фізіологічна роль цереброспінальної рідини для організму, не до кінця з'ясовані механізми пошкодження ГЕБ та імуноморфологічний склад клітинних елементів ліквору в нормі та патології. Недостатньо вивчено вміст фізіологічно активних речовин, мікроелементів, ферментів, імуноглобулінів різних класів, походження антитіл у лікворі та інші питання, що мають важливе теоретичне і практичне значення.[4]

Історичні етапи становлення лікворології

Гіппократ (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) говорив про рідину під твердою оболонкою мозку.[5][6]

Гален (бл. 129 — бл. 200 н. е.) вважав, що в мозку знаходиться рідина, яка утворюється в шлуночках і передає енергію для руху тіла.

Відомий анатом епохи Відродження Везалій (1514—1564) вперше описав оболонки мозку і судинні сплетіння в шлуночках.

Італійський анатом Костанцо Варолій^[en] (1543—1575) наголошував на тому, що в шлуночках знаходиться рідина, а не газоподібний «живий дух», як вважалось раніше. Вчений припускав, що ліквор, очевидно, виділяеться сплетіннями судин.

Доменіко Котуньо^[en] (1736—1822) — інший італійський анатом і лікар — вперше описав ліквор. Котуньо стверджував, що підпавутинний простір заповнений рідиною до смерті, а не після неї, як думали раніше.

Французький фізіолог Франсуа Мажанді (1783—1855) стверджував, що мозкова рідина — нормальне, а не патологічне явище. Він довів існування зв'язків між шлуночками і підпавутинним простором. Мажанді здійснив першу цистернальну пункцію і спробував дослідити отриману рідину. У 1842 р. вчений дав їй точну назву — цереброспинальна рідина і надав опис резервуарів ліквору і його циркуляції.

Німецький анатом Губерт фон Лушка^[en] (1856) дав детальний гістологічний опис мозкових судинних сплетінь та їхньої участі в утворенні ліквору. Вчений виявив латеральний отвір IV шлуночка, що веде до мозковопродовгуватої цистерни.

В Російській імперії спинномозкову рідину досліджували, зокрема, вчені українського походження Н. М. Максимович і І. В. Янчич.

Новий етап розвитку лікворології починається у 1891 р., коли майже одночасно Волтер Ессекс Вінтер^[en] в Англії і Генріх Квінке[7][8] в Німеччині повідомили про результати успішних дослідів з отримання ліквору людини. Методика, запропонована Вінтером, виявилась дуже  складною. Люмбальна пункція Квінке отримала пріоритет. Дещо пізніше у США Джеймс Борн Аєр, Пол Вегефорт і Чарльз Ессік (1919) повідомили про першу субокціпітальну пункцію.[9][10][11][12][13][14]

Французькі вчені Сікар[15][16][17], Відаль і Раву (1900) виявили клітинні елементи в лікворі і дали початок цитологічним дослідженням.[18][19][20][21][22][23][24][25][26]

Фукс^[en] і Розенталь (1904) винайшли камеру для підрахунку лікворних клітин.[27][28][29][30]

Важливим етапом в розвитку лікворології стало застосування кількісного й напівкількісного методів визначення лікворних білків, колоїдних реакцій:

• реакція з колоїдним золотом за Ланге (1912)[31][32][33]
• мастикова[34] реакція за Емануелем (1915)[35][36][37]
• нормомастикова реакція за Кафкою (1921)[38] та ін.

І сьогодні застосовується серологічна реакція за Вассерманом і Плаутом (1906).

У 1912 р. була опублікована монографія Вільяма Местреза, в якій детально розповідалося про дослідження ліквору.[39]

В наступні роки развиток лікворології пов'язаний з досягненнями біохімії, цитології та імунології. Електрофоретичні, імунохімічні й електроімунодифузійні методи дозволили розширити знання про білкові фракції в лікворі. Нові методи досліджень — лікворо-седиментація, фільтрація, цитоцентрифугування, світлова, фазовоконтрастна і електронна мікроскопія разом з цитоімунологією — дали початок сучасній лікворній цитології і, як наслідок, сучасній лікворології.

Примітки

1. Юрій Матвієнко. Аналіз спинномозкової рідини. Скорочений виклад [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // журнал «Медицина світу»
2. К. А. Захарія, Н. П. Педько, Б. В. Западнюк. Попередження помилок при дослідженні спинномозкової рідини [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] // Лабораторна діагностика. — 2011. — № 4. — С. 36. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/labdiag_2011_4_10
3. (рос.)Н. В. Скрипченко, Л. А. Алексеева, Г. Ф. Железникова. Ликвор и его клиническое значение при инфекционных заболеваниях нервной системы // Педиатр. — 2011. — Т. 11. — № 3. — С. 21-31.
4. Основи клінічної лікворології: навчальний посібник / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко. — Суми: Сумський державний університет, 2016. — C. 9, 11-18
5. Steven I. Hajdu. Discovery of the Cerebrospinal Fluid [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.] // © 2003 by the Association of Clinical Scientists, Inc.
6. (рос.)История развития ликворологии [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] // © 2016—2020 Журнал медицинских статей «Молодой врач».
7. О. Галушко. Генріх Квінке: життя, віддане мистецтву медицини [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Гострі та невідкладні стани у практиці лікаря. 4 (67) ' 2017.
8. Сиделковский А. Л., Догузов В. Д. Этюды истории классической неврологии. — К.: Изд. дом «АДЕФ-Украина», 2016. — 384 с.
9. Thiago Ferreira Simões DE SOUZA. Pioneers in the cisterna magna puncture // Arquivos de Neuro-Psiquiatria. Vol. 78, no. 3. São Paulo. Mar. 2020. Epub. Mar. 16, 2020.
10. James Bourne Ayer. James Ayer: In Memoriam. Born October 4, 1815. Died December 31, 1891. Sagwan Press, 2018. 98 p. ISBN-10: 1296789640. ISBN-13: 978-1296789640.
11. Obituary. Paul Wegeforth, M. D. Born May, 1887—Died March, 1923 // California State Journal of Medicine. 1923 May; 21(5): 236.
12. Medicine in Maryland, 1752—1920. Charles R. Essick
13. До родоводу Чарльза Ессіка
14. Щодо Чарльза Ессіка
15. R. Steimlé. Jean A. Sicard (1872—1929) // Published 2012 in Journal of Neurology. DOI:10.1007/s00415-012-6822-xCorpus ID: 22245328
16. Jacques Forestier. Three french pioneers in rheumatology // Ann. rheum. Dis. (1963), 22, 63.
17. Dahlmann N., Zettl U.K., Kumbier E. The Development of Sayk's Cell Sedimentation Chamber: A Historical View on Clinical Cerebrospinal Fluid Diagnostics [Архівовано 24 липня 2018 у Wayback Machine.] // Eur Neurol 2017;77:162-167. https://doi.org/10.1159/000456003
18. Widal GFI, Sicard A, Ravaut P. 1900b. Cytodiagnostic de la méningite tuberculeuse [Cytodiagnosis of tuberculous meningitis]. C.R. Soc. Biol.:838, 40
19. WIDAL, SICARD et RAVAUT, Cytodiagnostic de la méningite tuberculeuse (Soc. de Biol., 13 oct. 1900 et Presse méd., 17 oct. 1900).
20. WIDAL, F. G. I.; SICARD, J. M. A.; RAVAUT, P. J. F. Cytologie du liquide céphalo-rachidien au cours de quelques processes méninges chroniques (paralysis generale et tabes). Bull Mem Soc Med Hop Paris, 1901, 18: 31-33.
21. Бумке Освальд. Современные течения в психиатрии [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
22. David J. Ksliski, M.D.; Israel Strauss, M.D. The significance of biologic reactions in syphilis of the central nervous system [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Arch NeurPsych. 1922;7(1):98-114. doi:10.1001/archneurpsyc.1922.02190070103006
23. Georges Fernand Isidore Widal (FR), Paul Ravaut (FR), and Arthur Sicard (FR) introduced cytodiagnosis, the examination of the cellular elements suspended in the fluid of any serous cavity, as a tool to diagnose disease. // A Selected Chronological Bibliography of Biology and Medicine [Архівовано 2 січня 2020 у Wayback Machine.].
24. Paul Ravaut [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.] // Whonamedit? — A dictionary of medical eponyms
25. Відомості про Поля Раву [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] // The History of Medicine Topographical Database
26. Про Поля Раву
27. Камеры счётные [Архівовано 25 червня 2020 у Wayback Machine.] // Большая медицинская энциклопедия, третье издание.
28. Счётная камера с сеткой Фукса-Розенталя // Универсальный русско-английский словарь.
29. Fuchs, A., Rosenthal, R. (1904). Physikalisch-chemische, zytologische und anderweitige Untersuchungen der Zerebrospinalflüssigkeit. Wien. med. Presse, 45, 2082—2087.
30. Fuchs, A. und R. Rosenthal: Über die Methodik cytologischer Untersuchungen. Vortrag 76 . Vers. dtsch. Naturforscher u. Ärzte, Breslau 1904, Ref. Neurol. Centralblatt 23, 966 (1904).
31. Лабораторні дослідження. Аналіз спинномозкової рідини // Психіатрія і наркологія / за ред. О. К. Напрєєнка. — К. : Медицина, 2011. — 528 с.
32. Ланге проба // Медицинская энциклопедия
33. Параклінічні методи дослідження в психіатрії: Методичні вказівки для підготовки лікарів-інтернів до практичних занять / упоряд. Г. М. Кожина, Л. М. Гайчук, К. О. Зеленська — Харків: ХНМУ, 2018. — 20 с. (завантажити файл [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.])
34. написання «мастична» — неправильне, див. СУМ [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
35. Д. Шамбуров. Мастичная реакция //  Большая медицинская энциклопедия. 1970.
36. Мастиксовая реакция [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Психиатрический энциклопедический словарь. К.: МАУП, 2003.
37. Мастикова реакція^[недоступне посилання] // Україномовна енциклопедія
38. Мастичная реакция // Большая медицинская энциклопедия
39. Theodore L Sourkes. William Mestrezat (1883—1928): Oenologist, Physician, Neurochemist // Journal of Medical Biography. 2002; 10: 141—145.

Література

• Клінічна лікворологія: навч. посіб. / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко ; [Сум. держ. ун-т]. — Суми: Сумський державний університет, 2011. — 166 с. : рис. — Бібліогр.: с. 163—166. — ISBN 978-966-657-405-6. — Режим доступу: Ел.джерело [Архівовано 8 травня 2018 у Wayback Machine.]
• Ликворология / Е. М. Цветанова. Пер. с болг. — Киев: Здоров'я, 1986. — 370,[1] с., [10] л. іл. (анотація і зміст [Архівовано 22 липня 2020 у Wayback Machine.])
• Основи клінічної лікворології: навч. посіб. / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко ; Сум. держ. ун-т. — Суми: Сумський державний університет, 2016. — 355 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 352—355. — ISBN 978-966-657-618-0. — Режим доступу: Ел.джерело [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]

Посилання

• Діагностика невідкладних станів в неврології [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.] 2017 (С.7, 55-54, 57-58, 77)
• Зміни картини крові під впливом ксеногенної спинномозкової рідини. Л. Р. Шаймарданова, та інші [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] 2012
• Ліквородіагностика в медицині. Ю. О. МАТВІЄНКО [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]