|
Лівська мова
Лі́вська мо́ва (līvõ kēļ, інша назва — rāndakēļ («прибережна мова») — мова лівів, належить до балтійсько-фінських мов фіно-угорської групи уральської мовної сім'ї. Вважається однією з автохтонних мов населення Латвії; наразі є зникаючою. Лівська мова має два діалекти — курземський (північний) та східний — відземський (салацас). Найближчі споріднені мови — південні діалекти естонської, водська, карельська, вепська та фінська. Лівська мова справила значний вплив на розвиток латиської мови, зокрема, на її субстрат та на топоніміку курляндських населених пунктів. Наголос у лівських словах завжди ставиться на перший склад. АбеткаСучасна лівська абетка містить 45 літер, як естонських, так і латиських:
ІсторіяЛівська мова була одною з перших мов, що виділились із загальної балтійсько-фінської мовної основи на початку I тисячоліття н. е.. В часи Середньовіччя лівська була однією з найпоширеніших у балтійських країнах; у XII столітті нею розмовляло близько 30 тисяч чоловік. Найперші письмові свідчення лівською мовою зустрічаються на межі XII-XIII століть в хроніках Генріха Латвійського та Саксона Граматика. Перший друкований лівський текст, що містився у збірках церковних пісень, датується 1525 роком. У 1851 році на основі західних та східних говірок курляндського діалекту було створено літературну лівську мову з писемністю на основі латиниці. Перша граматика лівської мови була опублікована в 1861 році Андреасом Йоганном Шегреном та Фердинандом Йоганном Відеманом. Тогочасний правопис перебував під впливом німецької та латиської мов і відрізнявся від сучасної лівської орфографічної системи. Перша книга лівською — Євангеліє від Матвія — вийшла друком 1863 року під редакцією Ф. Й. Відемана. В 1912 році Е. Ваалгамаа переклав лівською «Малий Катехізис» Мартіна Лютера. Здобуття Латвією незалежності сприяло лівському національному відродженню, що припало на 1930-ті роки. З 1923 року в школах Латвії факультативно викладалась лівська мова, випускались книги, календарі, підручники, художні твори лівських авторів (зокрема, Карліс Сталте). З 1931 року лівською мовою видавалась газета «Līvli» («Лів»).[2] У 1938 році за сприяння урядів Фінляндії, Естонії та Угорщини було відкрито Центр лівської громади в селі Мазірбе[lv] (північна Курляндія) — неофіційній лівській столиці. До середини XX століття лівською мовою все ще постійно розмовляло менше одної тисячі осіб, але в результаті радянської окупації кількість її носіїв скоротилась в десятки разів. Остання книга лівською вийшла в 1939 році. В часи СРСР від повного зникнення лівську мову врятували лише зусилля місцевих просвітників та естонських і фінських науковців. У 1972 році в Латвії було створено лівський ансамбль «Liulist». В 1999 році у Ризі сформовано естонсько-лівський гурт «Tuļļi Lum» («Гарячий сніг»), що виконує пісні лівською мовою. У 2005 році були затверджені правила лівської орфографії.[3] Нині вивчення мови практикується в університетах Латвії, Естонії та Фінляндії, зокрема, Ризькому (з 1995 року) та Тартуському (1948). Останнім носієм лівської мови була Ґрізельда Крістінь[en] (1910–2013), що мешкала в Канаді.[4] Приклади
Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
