|
ЛюдиноцентризмЛюдиноцентризм (лат. «homo» –"людина", і «centrum» –"центр") — гуманістична світоглядна ідея визначає людину як визначальну та вищу цінність суспільства. Людиноцентризм — це філософія гуманістично орієнтованої політики і практики державотворення. Вона повинна бути спрямована на подолання внутрішньої порожнечі, фактичної руйнації свідомості та світогляду. Це філософія творення людини — конкретної, живої, енергійно напруженої, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі.[1] Доктрина людиноцентризмуЛюдиноцентризм є самостійним концептом філософського розуміння людини, що не тільки вбирає в себе та розвиває ідеї антропоцентризму (різновид телеології, філософське вчення, за яким людина є центром всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються), гуманізму (система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку) і філософської антропології (філософське вчення про природу людини), але й значно поглиблює та пристосовує їх до сучасних умов розвитку суспільства.[2] Людиноцентризм — це гуманістично орієнтований підхід до формування нової людини — активної, енергійної, розум і душа якої знаходяться в злагоді".[3] Розглядаючи ідею людиноцентризму в освіті, В.Г. Кремень визначає: «Людиноцентризм акцентує увагу на розвитку самосвідомості людини, відкриває нові погляди на розуміння її сучасної сутності, перспективи критичної рефлексії в контексті розвитку людської особистості, враховуючи творчі задатки і здібності людини — розум, уяву, інтуїцію, волю тощо, виходить з її можливості породжувати свій особистісний суверенний образ, який має потенціал протистояти деструктивним впливам. Філософія людиноцентризму культивує мисленнєво-розмірковуючий тип пізнання, яке долає ейфорію від очікування „автономії“ штучного інтелекту і "демократизації" людського життя в сьогоденні».[4] Правничі аспекти людиноцентризмуПравничою основою людиноцентризму є положення статті третьої Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Автори монографії «Принцип верховенства права: Проблеми теорії та практики», розкриваючи нової «людиноцентристської» ідеології адміністративного права, в певній мірі викладеної в працях Б. В.Авер'янова[5] , вказують, що її головне завдання — утвердити справжню спрямованість цієї галузі на забезпечення реалізації та захисту прав громадян, згідно з цією концепцією держава має «служити» людині, забезпечувати пріоритет її прав, свобод та інтересів.[6] Див. також
ДжерелаАвер'янов В. Б. Людиноцентристська ідеологія як основа реформування українського адміністративного права в умовах інтеграційного процесу. Держава та регіони. Серія «Право». 2010 . Вип. 2. С. 87–92. Білоус О.В. Людиноцентризм як ціннісна основа тлумачення понять законодавства про адміністративне судочинство. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. №41. Т. 4. С. 165—169. Білоус О.В. Людиноцетричні та аксіологічні аспекти тлумачення понять та категорій адміністративного судочинства: монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 340 с. Вишневський О. Людиноцентризм як педагогічна проблема на тлі сучасних цивілізаційних процесів. Освіта: всеукраїнський громадсько-політичний тижневик. 2008. №32/33. С. 10–11. Кремень В. Г. «Філософія людиноцентризму в системі сучасних цінностей». Вісник НАПН України. 2023. 5(1). С. 1-6.) Кремень В. Г. "Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї. Дзеркало тижня. 12 серпня, 2005. URL: https://zn.ua/ukr/science/filosofiya_lyudinotsentrizmu_yak_teoretichna_skladova_natsionalnoyi_ideyi.html Кремень В.Г. Інтелектуальна еліта в контексті людиноцентризму: "Еліта, обдарованість, людиноцентризм. К.: НАПН України, 2010. 159 с. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. К.: Грамота, 2005. 447 с. Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. Київ: Педагогічна думка, 2009. 520 с. Курінний Є. В. Реформування українського адміністративного права: декілька тез про сутність процесу. Адміністративне право та процес. 2013. №2. С. 5–15. Маслова А.Б. Концепція людиноцентризму в адміністративному праві: передумови виникнення, зміст та нормативна основа. Jurnalul juridic naţional: teorie şi practică. 2020. №4. С. 118—124. Мельник Р. Концепція людиноцентризму у сучасній доктрині адміністративного права. Право України. 2015. № 10. С. 157—165. Пархоменко Н.М. Людиноцентризм як сутність діяльності держави. Альманах права. Людиноцентризм у праві: теоретико-прикладні засади. Випуск 8. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2017. С. 31–35 Плавич В.П. Природа людини через пізнання сутності права, або людиноцентризм у праві. Альманах права. Людиноцентризм у праві: теоретико-прикладні засади. Випуск 8. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2017. С. 58–63 Принцип верховенства права: Проблеми теорії та практики: у двох книгах / за заг. ред. Ю.С. Шемчушенка; відп. ред. В.Б. Авер'янов. Київ: Конус-Ю, 2008. Кн. 2: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві. 314 с. Юровська В.В. Людиноцентристська концепція адміністративно-правової доктрини: філософський аспект нової ідеології адміністративного права. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. №41. Т. 3. С. 96–102. Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
