|
Луї Замперіні
Луї Сілві Замперіні (англ. Louis Silvie Zamperini; 26 січня 1917, Оліан, Катарогас, Нью-Йорк, США — 2 липня 2014, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — американський легкоатлет, військовополонений часів Другої Світової війни, євангеліст-проповідник. Головний герой книги Лори Гілленбранд «Нескорений: Історія виживання, стійкості і визволення у Другій Світовій війні» і однойменного кінофільму Анжеліни Джолі[3]. БіографіяДитинствоЛуї Замперіні народився в сім'ї італійських емігрантів[4] Ентоні Замперіні і Луїзи Доссі. Мав старшого брата Піта і молодших сестер Вірджинію і Сильвію. В 1919 році сім'я переїхала в місто Торренс у штаті Каліфорнія, де Луї вступив до місцевої середньої школи. Не знаючи англійської, став об'єктом насмішок ровесників і нападів хуліганів, для захисту від яких батько навчив Луї боксувати[5]. Спортивна кар'єраЗа наполяганням старшого брата зайнявся бігом у шкільній команді і в 1934 році на відбіркових змаганнях до Чемпіонату штату Каліфорнія серед школярів пробіг милю за 4 хвилини і 21,2 секунди, що було рекордом серед школярів США[6], а на самих змаганнях переміг з результатом 4 хвилини 27,8 секунди[7]. Цей результат дозволив Замперіні отримати стипендію для навчання в Університеті Південної Каліфорнії й увійти до олімпійської збірної США з бігу на 5000 метрів в 1936 році[8]. Олімпійські ігриНа Олімпійських іграх Замперіні фінішував восьмим у забігу на 5000 метрів, але за рекордні 56 секунд пробіг останнє коло, чим привернув увагу Адольфа Гітлера, з яким мав зустріч[9]. Через два роки Замперіні встановив рекорд США, пробігши милю з результатом 4:08, який протримався 15 років. Завдяки цьому він вважався головним кандидатом до збірної на Літні Олімпійські ігри 1940 в Токіо, які були скасовані через початок Другої Світової війни. Друга Світова війна У вересні 1941 року[10], ще до нападу на Перл-Гарбор, Замперіні був зарахований до складу Воєнно-повітряних сил Армії США у званні другого лейтенанта і був направлений на тихоокеанський острів Фунафуті бомбардиром бомбардувальника B-24 Liberator в 372-й бомбардувальний ескадрон 307-ї оперативної групи Сьомих ВПС США[11]. 27 травня 1943 року в літаку Замперіні відмовили два двигуни і він впав у океан на відстані 850 миль на захід від острова Оаху, в результаті чого загинуло 8 із 11 членів екіпажу[12]. Живими залишились сам Замперіні, пілоти Рассел Аллен «Філ» Філліпс, котрий отримав поранення в голову, і Френсіс «Мак» Макнамара. Вони зв'язали два рятувальні човни з невеликим запасами їжі та води і провели в океані 47 днів, харчуючись сирою рибою та п'ючи дощову воду. 12 липня їх врятували японські рибалки, які передали Замперіні і Філліпса (Макнамара помер) японським військовим морякам[13]. Замперіні утримувався в таборі для військовополонених Офуна поблизу Йокогами[14]. Через рік і один день після свого останнього вильоту Замперіні був оголошений у США загиблим у бою[15]. У полоні Замперіні провів два роки і був звільнений по закінченні Другої Світової війни. Вийшов у відставку в 1945 році в званні капітана[16]. Повоєнне життя20 травня 1946 року одружився з Синтією Епплвайт. Страждав від посттравматичного стресового розладу і алкоголізму, в 1949 році у Лос-Анжелесі став членом громади євангелістів «Gideons International». У 1950 році під час поїздки в Японію для свідчень про умови утримання військовополонених у тюрмі Сугамо в Токіо зустрівся з більшістю охоронців табору, де Замперіні утримувався під час полону, і заявив, що пробачає їх. В 1984 році Замперіні ніс олімпійський факел на літніх Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі, у січні 1998 року брав участь в естафеті Олімпійського вогню на зимових Олімпійських іграх у Нагано в Японії. СмертьПомилково був оголошений загиблим 28 травня 1944 року, через рік і один день після останнього бойового вильоту[17]. Останні роки проживав у Голлівуді[18], де помер від пневмонії 2 липня 2014 року в 97-річному віці[19]. Вшанування7 грудня 1946 року у п'яту річницю нападу на Перл-Гарбор на честь Замперіні було названо аеропорт міста Торренс[19][20]. В 2004 році на честь Замперіні були названі школа і шкільний стадіон з регбі в місті Торренс. В жовтні 2008 року Замперіні був включений у Національний італо-американський зал спортивної слави в Чикаго, штат Іллінойс. 24 квітня 2011 року Замперіні отримав почесний ступінь доктора гуманітарних наук у Тихоокеанському університеті Арузи. У 2010 році Лора Гілленбранд написала книгу-біографію Замперіні «Нескорений: Історія виживання, стійкості і визволення у Другій Світовій війні» («англ. Unbroken: A World War II Story of Survival, Resilience, and Redemption»)[21], за якою Анджеліна Джолі в 2014 році зняла фільм «Нескорений». Особистий доробокУ 1956 і 2003 роках у співавторстві Замперіні написав дві книги спогадів з однаковою назвою «Диявол наступає на п'яти» («англ. Devil at My Heels»)[22][23]. Нагороди
Див. також• «Нескорений», фільм Анжеліни Джолі Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
