Луцик Олександр Дмитрович
Олександр Дмитрович Луцик (нар. 2 травня 1954, м. Львів) — український науковець, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри гістолоґії та ембріолоґії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. ЖиттєписУ 1977 році закінчив медичний факультет Львівського державного медичного інституту (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Працював лікарем-інтерном відділу анестезіолоґії та реаніматолоґії Львівської обласної клінічної лікарні (1977–1978); молодшим науковим співпрацівником Львівського НДІ туберкульозу (1978–1980); асистентом (1980–1988), доцентом (1988–1989), завідувачем (з 1989 р.) кафедри гістолоґії, цитолоґії та ембріолоґії, проректор з міжнародних зв'язків (1997–2000), проректором з наукової роботи (2000– 2014) Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Стажувався у 1-му Московському медичному інституті імені Івана Сєченова (1985), у медичній школі університету Індіани (м. Гері, США, 1994—1995), у Національній медичній академії післядипломної освіти імені Платона Шупика (м. Київ, 2000, 2010). Кандидат медичних наук (1979), доцент (1989), доктор медичних наук (1989), професор (1992). Підготував 3 кандидатів, 2 докторів наук[1]. НоваторствоО. Д. Луцик — співавтор першого й дотепер єдиного в Україні підручника з гістолоґії, цитолоґії та ембріолоґії для студентів медичних університетів і академій. Книга вийшла друком 1992 р.; відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки (1994); витримала чотири перевидання (1993, 2003, 2010, 2013); перекладена російською мовою (2013). Співавтор перекладу українською мовою Міжнародної гістолоґічної термінолоґії (видання 1993, 2001, 2010 рр.), Медичного ілюстрованого словника Дорланда (видання 2003, 2007 рр.), «Медичної ембріолоґії» Ланґмана (2001), «Анатомії людини» Неттера (2004, 2009), Фізіолоґії людини Ганонґа (2002), атласу «Людина» Т. Сміта (2000, 2002) та ін. Одним із перших в Україні й на теренах колишнього СРСР почав використовувати лектини як реаґенти для гістохімічних досліджень (1974). У 1989 році на базі кафедри гістолоґії та ембріолоґії ЛНМУ орґанізував першу в Радянському Союзі лабораторію лектинової гістохімії, де впродовж наступних 25 років пройшли стажування чимало морфолоґів з України та Росії. З використанням очищених у лабораторії лектинів за цей час захищено близько 30 кандидатських і докторських дисертацій. Нині лабораторія є єдиною в Україні, де здійснюють очищення, характеристику та апробацію в гістохімії нових і конвенційних лектинів із сировини з Карпатського реґіону. Результати власних досліджень науковця узагальнені у моноґрафіях «Лектини» (1980) та «Лектини в гістохімії» (1989). Наукові праціЯк член ректорату опрацьовував питання історії Львівського медичного університету, зокрема, його австрійського періоду (1784–1918). Підсумком цих пошуків стали два видання книги «Професори Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького» (2006, 2009), низка гасел у Енциклопедії сучасної України (2001–2013), Енциклопедії Львова (2010, 2012), Енциклопедії Львівського національного університету імені Івана Франка (2011), Австрійській біоґрафічній енциклопедії (2012, 2013), низка статей у наукових часописах. Автор понад 300 наукових і навчально-методичних праць. Основні з них:
Відзнаки
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia