Луценко Анатолій Федорович

Анатолій Федорович Луценко
Народився	17 лютого 1925(1925-02-17) с. Саверці, Попільнянський район, Білоцерківська округа (тепер Житомирська область)
Помер	19 жовтня 2002(2002-10-19) (77 років) смт. Калита, Броварський район, Київська область
Поховання	смт. Калита
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	художник, поет, публіцист
Знання мов	російська
Нагороди

Анато́лій Фе́дорович Луце́нко (17.02.1925-19.10.2002) — український поет, художник, вчитель. Відмінник народної освіти. Член Національної спілки письменників України з 1996 року[1], лауреат Премії Григорія Сковороди та Премії Івана Огієнка[2].

Біографія

Народився 17 лютого 1925 року в с. Саверці Попільнянського району Житомирської області.

В дитинстві сином ворога народу

Мене вважали… Тяжко й дотепер.

Ходив у школу босий і голодний

Один я в класі був не піонер.

Як те пташатко, загнане у клітку,

За що? Мале, невинне… Я — дитя!

Ніхто не бачив, як я плакав гірко,

Як проклинав не раз своє життя.

У 30-40-х роках родина Анатолія Федоровича була розкуркулена та заслана в Сибір. В 16 років, під час Другої світової війни потрапив у фашистський табір Освенцим. Звідки втік через Францію за допомогою Руху Опору, учасником якого він був[3].

У 1948 р. закінчив Київське училище прикладних мистецтв, у 1972 р. — Ленінградську академію мистецтв. З 1972 року і до кінця життя працював вчителем образотворчого мистецтва в Калитянській середній школі на Броварщині, де організував мистецьку студію «Веселка». Тепер у школі створено його музей.

Створив 4 альбоми пейзажних малюнків по 200 у кожному, також опанував графіку та іконопис. Анатолій Федорович розписав відбудувану Свято-Миколаївську церкву в с. Калита.

У своїх віршах намагаюсь передати судьбу отчого краю, рідного села, з якого пішов у життя. Пішов пізнавати барву і слово, які любляться мені. На рідній землі стільки зваби, зваги і ще такого, чого не в силах передати барвами. Тоді беруся писати. Беруся за слово. Хочеться, щоб слово стало барвою, а барва - мелодією.

Творча діяльність

Основні теми творчості Анатолія Федоровича: образ матері

При каганці колись в дитинстві мати,

Натомлена, сиділа над шиттям

І починала з журою співати,

І був той спів із сліз її життя.

та образ України

А болю по вінця! Від рідної мови

Уже відриклися. Чи є в ній потреба

Коли продаєм українські діброви

Поля у хлібах і у синяві небо?

У 1986 р. видав книжку «Важкі жита» у колективному збірнику «Поліття» («Радянський письменник»).

У періодиці видрукувані літературно-дослідницькі статті про творчість Михайла Клименка, Миколи Костомарова, Максима Рильського, Лесі Українки, Тараса Шевченка.

Усі книжки автора вийшли у власному художньому оформленні.

Збірки поезій

Збірки поезій «Сльоза і пам'ять» (1991) та «Живиця отчої землі» (1993) вийшли у видавництві м.Баранівка на Житомирщині.

• «Живучий пломінь» (Поезії. — К., — 1993 — с.59)
• «На моїм парозі» (Поезії. — видавництво Пан-студія — 1994 — с.47)
• «Не все розгубив»
• «Овогневе життя» (1994)
• «Максимове джерело» (1995)
• «Із пекла в пекло» (1996)
• «Кущиста рунь» (1997)
• «Вседоля» (1999)
• «Неповторні відтінки» (2000)
• «Глибиною серця» (2001)

Вшанування

20 травня 2016 року у Броварах з'явилось вулиця, названа на честь Анатолія Луценка.[4]

Джерела

• Криниця. Літературна Броварщина. Поезія. Проза. Переклади. К., «Хрещатик», 1994 р. 156 стор.

Примітки

1. Бібліотека ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький» ДПУ ім.Г.Сковороди. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 11 липня 2019.
2. Неофіційний сайт селища Калита. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 24 травня 2013.
3. Громада. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 24 травня 2013.
4. [1] [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]. Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016