старший інженер, професор, заступник декана факультету хімічного машинобудування, декан вечірнього факультету, завідувач кафедри машин та апаратів хімічних виробництв
розробленню нових напрямів у галузі перероблення полімерних матеріалів, використанню біопального, теплового процесів хімічних виробництв, заснуванню власної наукової школи з переробки полімерних матеріалів
Протягом 60 років — професор Київського політехнічного інституту (1954—2014), 26 років з яких — завідувач кафедри машин та апаратів хімічних виробництв. Головний науковий консультант київського заводу «Більшовик». Автор понад 300 наукових робіт, близько 100 авторських свідоцтв на винаходи[2].
Життєпис
Народився 11 вересня 1926-го року у селі Хвостівці на Вінниччині, у сім'ї службовців[1]. Через роботу батька родина постійно змінювала місця проживання: з 1933-го року — Вінниця, з 1935-го — Саратов, з 1938-го — Київ. У 1941-му році батько був призначений директором оборонного заводу у Тулі, тому родина залишилася там[2].
За розподіленням був направлений на роботу до Науково-дослідного інституту Міністерства автомобільного транспорту УРСР, де обіймав посаду старшого інженера. У 1950-му році вступив до аспірантури кафедри машин та апаратів хімічних виробництв КПІ, після закінчення якої здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Исследование теплоотдачи при кипении бинарных смесей»[2].
З 1952-го року — асистент Київського технологічного інституту силікатів. Після об'єднання інституту з КПІ у 1954-му році увійшов до його науково-педагогічного складу. Відтоді ж — співробітник кафедри хімічного машинобудування.
У 1967-му році перейшов на кафедру машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв, професором якої був до кінця життя. У 1971-му році здобув науковий ступінь доктора технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Исследование неизотермических процессов переработки термопластов». Через два роки Юрію Лукачу було присуджено вчене званняпрофесора. Відтоді ж — завідувач кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв.
У різні роки займав декілька посад у КПІ, зокрема заступника декана факультету хімічного машинобудування, був деканом вечірнього факультету. Завдяки організаційній роботі Юрія Лукача у 1978-му році факультет хімічного машинобудування отримав новий навчальний корпус.
Могила Юрія Лукача та його родини, Лук'янівське кладовище
У 1999-му році звільнився з посади завідувача кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв, залишивши собі обов'язки професора кафедри. Працював до останніх днів життя. Помер на 88-му році життя 13 червня 2014-го року. Похований на Лук'янівському кладовищі разом із родиною. На надгробку роком народження Юрія Лукача вказаний 1916-й.
Наукова діяльність
Під керівництвом Юрія Лукача науковці кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв співпрацювали із заводом «Більшовик», головним науковим консультантом якого був сам Лукач. Кафедра однією з перших в СРСР впровадила обчислювальну техніку у наукові дослідження та навчальний процес. Були розроблені декілька десятків керівних технічних матеріалів, виготовлено високоефективне обладнання для перероблення пластмас і гумових сумішей, яке й досі експлуатується у багатьох країнах світу, зокрема США, Франції, Данії, Великій Британії, Німеччині тощо[3].
Автор понад 300 наукових робіт, близько 100 авторських свідоцтв на винаходи. Заступник голови методичної ради КПІ, член Науково-методичної ради Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Член Ради Національної академії наук України з проблем теплотехнології, член науково-технічного комітету Державного комітету СРСР з питань науки і техніки, голова спеціалізованої Вченої ради із захисту докторських дисертацій.
«Исследование теплоотдачи при кипении бинарных смесей»: диссертация кандидата технических наук : 05.00.00. — Киев, 1953. — 228 с. : ил.
«Червячные машины для переработки пластических масс и резиновых смесей» / Д. Д. Рябинин, Ю. Е. Лукач. — М. : Машиностроение, 1965. — 363 с.
«Валковые машины для переработки пластмасс и резиновых смесей» / Ю. Е. Лукач, Д. Д. Рябинин, Б. Н. Метлов. — М. : Машиностроение, 1967. — 296 с.
«Исследование неизотермических процессов переработки термопластов»: диссертация доктора технических наук / Киев. политехн. ин-т им. 50-летия Великой Октябрьской соц. революции. — Киев, 1971.
«Смесительные машины для пластмасс и резиновых смесей» / Д. Д. Рябинин, Ю. Е. Лукач. — М. : Машиностроение, 1972. — 272 с.
«Новое оборудование и процессы переработки полимерных материалов»: [Сборник / Науч. ред. Ю. Е. Лукач, Ю. М. Карелин]. — Киев: О-во «Знание» УССР, 1978. — 32 с. : ил.; 20 см — (Химическая промышленность / О-во «Знание» УССР).
«Оборудование для производства полимерных пленок» / Ю. Е. Лукач, А. Д. Петухов, В. А. Сенатос. — М. Машиностроение: 1981. — 224 с.
«Алгоритм расчета устройств для термообработки изделий из термопластов»: Учеб. пособ. 1984
«Автоматизированное проектирование валковых машин для переработки полимеров» / [Ю. Е. Лукач, Л. Г. Воронин, Л. И. Ружинская и др.]. — К. : Техніка, 1988. — 208 с.
«Агрегат на базі дискового екструдера i шестеренчастого насоса для перероблення термопластичних матеріалів». 2000;
«Процеси та обладнання хімічної технології» — підручник у двох частинах, 2011
Авторські свідоцтва на винаходи (у співавторстві)
список авторських свідоцтв
1959 — «Симметричный высокочастотный кабель»
1970 — «Накладной индукционный нагреватель для червячных машин»
1970 — «Дисковый экструдер для переработки»
1971 — «Способ изготовления рукавных пленок из термопластов»
1974 — «Пенобетонная смесь»
1975 — «Дисковый экструдер для термопластов»
1975 — «Устройство для охлаждения рукавных полимерных пленок»
1975 — «Устройство для охлаждения листов из термопластов»
1976 — «Дисковый экструдер для переработки полимерных материалов»
1976 — «Червячно-дисковый экструдер»
1976 — «Устройство для охлаждения листов термопласта»
1977 — «Червячно-дисковый экструдер для переработки полимерных материалов»
1978 — «Аппарат для сушки суспензий в кипящем слое инертных тел»
1978 — «Шламовый питатель»
1978 — «Узел охлаждения диска экструдера»
1979 — «Способ формирования бетонных изделий»
1979 — «Установка для нанесения покрытий на изделия»
1979 — «Установка для нанесения покрытий на равнотолщинные токопроводящие изделия»
1980 — «Установка для декарбонизации»
1981 — «Пневмовинтовой питатель для подачи порошковых материалов»
1981 — «Устройство для очистки от волокнистых включений»
1981 — «Способ нанесения полимерного порошкового покрытия и устройство для его осуществления»