| « У Спаськ надсилали інвалідів - кінчених інвалідів ... Але, дивно! - Переступивши цілющу зону Спаська, інваліди разом оберталися в повноцінних роботяг ... Одноногі всі використовувалися на сидячій роботі: бій каменя на щебінку, сортування тріски. Ні костилі, ні навіть однорукість не були перешкодою до роботи в Спаську...
Наприкінці 1948 року в Спаську було близько 15 тисяч зеків обох статей. Це була величезна зона, стовпи її то піднімалися на пагорби, то опускалися в лощини, і кутові вежі не бачили одна одну... Шість тисяч людей ходило працювати на дамбу за 12 кілометрів. Так як вони були все-таки інваліди, то йшли туди більше двох годин і більше двох годин назад. До цього слід додати 11-годинний робочий день. (Рідко хто витримував на тій роботі два місяці.) Наступна велика робота була - каменоломні ... Нагадаємо, що вся ця робота проводилася не тільки інвалідами і не тільки без єдиного механізму, але в суворі степові зими (до 30-35° морозу з вітром) ще в літньому одязі, тому що непрацюючим (тобто інвалідам) не дозволяється на зиму видавати теплий одяг... Потім йшли такі роботи: самозагорожування; будівництво селища для табірників і конвоїрів (житлові будинки, клуб, лазня, школа); робота на полях і городах.
Урожай з тих городів теж йшов на вільних, а зекам діставалася лише бурякова гичка: її привозили возами на машинах, звалювали в купи поблизу кухні, там вона мокла, гнила, і звідти кухонні робітники вилами тягали її в котли. (Це дещо нагадує годування домашньої худоби ?..) З цього бадилля варилася постійна баланда, до неї додавався один черпачок кашки на день. Ось городня спаська сценка: десь півтораста зеків, змовившись, кинулися разом на один такий город, лягли і гризуть з гряд овочі. Охорона збіглася, б'є їх палицями, а вони лежать і гризуть.
Хліба давали непрацюючим інвалідам 550, працюючим - 650 грамів.
Ще не знав Спаськ медикаментів (на таку ораву де взяти! Та й все одно їм подихати) та постільних речей. У деяких бараках вагонки зсувалися і на здвоєних щитах лягали вже не по двоє, а по четверо впритиск.
Так, ще ж була робота! Кожен день 110-120 людей виходило на риття могил. Два студебекери возили трупи в риштуваннях, звідки руки і ноги випиналися. Навіть у літні благополучні місяці 1949 вмирало по 60-70 осіб на день, а взимку по сотні (рахували естонці, що працювали при морзі)».
Оригінальний текст (рос.)
«В Спасск присылали инвалидов — конченных инвалидов… Но, удивительно! — переступив целебную зону Спасска, инвалиды разом обращались в полноценных работяг… Одноногие все использовались на сидячей работе: бой камня на щебенку, сортировка щепы. Ни костьми, ни даже однорукость не были препятствием к работе в Спасске… В конце 1948 года в Спасске было около 15 тысяч зэков обоего пола. Это была огромная зона, столбы ее то поднимались на холмы, то опускались в лощины, и угловые вышки не видели друг друга… Шесть тысяч человек ходило работать на дамбу за 12 километров. Так как они были все-таки инвалиды, то шли туда более двух часов и более двух часов назад. К этому следует прибавить 11-часовой рабочий день. (Редко кто выдерживал на той работе два месяца.) Следующая крупная работа была — каменоломни… Напомним, что вся эта работа производилась не только инвалидами и не только без единого механизма, но в суровые степные зимы (до 30–35° мороза с ветром) еще в летней одежде, потому что неработающим (то есть инвалидам) не полагается на зиму выдавать теплую одежду… Затем шли такие работы: самозагораживание; строительство поселка для лагерщиков и конвоиров (жилые дома, клуб, баня, школа); работа на полях и огородах. Урожай с тех огородов тоже шел на вольных, а зэкам доставалась лишь свекловичная ботва: ее привозили возами на машинах, сваливали в кучи близ кухни, там она мокла, гнила, и оттуда кухонные рабочие вилами таскали ее в котлы. (Это несколько напоминает кормление домашнего скота?..) Из этой ботвы варилась постоянная баланда, к ней добавлялся один черпачок кашицы в день. Вот огородная спасская сценка: человек полтораста зэков, сговорясь, ринулись разом на один такой огород, легли и грызут с гряд овощи. Охрана сбежалась, бьет их палками, а они лежат и грызут. Хлеба давали неработающим инвалидам 550, работающим — 650 граммов. Еще не знал Спасск медикаментов (на такую ораву где взять! да и все равно им подыхать) и постельных принадлежностей. В некоторых бараках вагонки сдвигались и на сдвоенных щитах ложились уже не по двое, а по четверо впритиску. Да, еще же была работа! Каждый день 110–120 человек выходило на рытье могил. Два студебекера возили трупы в обрешетках, откуда руки и ноги выпячивались. Даже в летние благополучные месяцы 1949 года умирало по 60–70 человек в день, а зимой по сотне (считали эстонцы, работавшие при морге)». |
