|
Лесич Вадим
Вадим Лесич (псевд.: Ярослав Ярий, Ярослав Дригинич[2]; справжнє прізвище: Володимир Кіршак; * 25 лютого / квітня 1909, с. Устя, тепер Снятинський район, Івано-Франківська область — † 24 серпня 1982[3], Нью-Йорк) — український поет, есеїст і публіцист, критик, перекладач, член ОУП «Слово». БіографіяЛесич Вадим народ. 25 квітня [за ін. даними — лютого] 1909 р. у с. Устя тепер Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. у родині вчителя. Здобув гімназійну освіту в Коломиї. 1938 р. закінчив Вищу школу журналістики (Варшава), виступав у періодиці як журналіст і літературний критик. Емігрував до ФРН, у 1948 р. — до США. Мешкав у Нью-Йорку, працював у страхувальному бюро. Помер 1982 року[2] в Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. ТворчістьЛесич Вадим перекладав Т. С. Еліота, Х. Р. Хіменеса, польських поетів. Автор збірок віршів «Сонцеблиски» (1930), «Відчиняю вікно»(1932), «Різьблю віддаль» (1935), «Ліричний зошит» (1953), «Поезії» (1954), «Розмова з батьком» (1957), «Крейдяне коло» (1960), «Кам'яні луни» (1964), «Вибрані поезії» (1965), «Предметність нізвідкіль» (1972), поеми «Напередодні» (1960). Перша збірка поезій В. Лесича під псевдонімом Я. Ярий «Сонцеблиски» з'явилася у Коломиї в 1930 році, а друкуватися він почав у 1929-у під псевдонімами Ярослав Ярий та Ярослав Дригинич. З того часу вийшли збірки: «Відчиняю вікно» (1932), «Різблю віддаль» (1935), «Ліричний зошит» (1953), «Поезії» (1954), «Розмова з батьком» (1957), «Крейдяне коло» (1960), «Кам'яні луни» (1963), поеми «Напередодні» (1960). Поезія В. Лесича, як зафіксовано у «Енциклопедії українознавства», «глибока символами і драматичним ліризмом, поєднує своєрідну барокковість стилю з експресіоністичними елементами». Поезія автора втілює почування, думки та світогляд автора в його мандрівці крізь життя — від неспокійної молодості до вдумливої зрілости. У трьох ранніх збірках говорить молодий поет-романтик. Тут переважають мотиви радості життя і щастя молодості. У пізнішій творчості напрям ідилії поглиблюється, поет одягає природу в казкові, магічні символи. Короткі ліричні вірші досягають високої художньої майстерності і пронизані таємничою, гіпнотичною силою. Поруч цих ліричних нот ми бачимо політичні події сучасности, долю мандрівників-вигнанців і лихоліття Батьківщини, які поет подає в сильних, яскравих і широких мазках. Ці теми споріднені з філософськими роздумами — ліричним героям Лесича світ здається безнастанним колом перемін. Людині неможливо знайти ключі до ворожої загадковости Всесвіту, і в її свідомості зростає почуття самоти й порожнечі. У пізніших збірках поета цей екзистенціальний драматизм зростає і панує над всіма іншими світоглядними напрямками. Крім власної поетичної творчості, Лесич дав українській літературі ряд майстерних перекладів із сучасної світової літератури, особливо з творчості Т. С. Еліота, Х. Р. Хіменеса та новітніх польських поетів. Він також публікував статті з літературної та образотворчої критики.
Уподобання В. ЛесичаВадим Лесич дуже любив малярство, зокрема натюрморти. Ось що він пише у статті «Любомир Кузьма та його світ»: «…натюрморти заспокійливі власною гармонією та відзначаються якоюсь, наче б захованою в ній, задушевністю…» ПриміткиЛітература
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
