Лейпунський Олександр Ілліч

Олександр Ілліч Лейпунський
Народився	24 листопада (7 грудня) 1903  Драгле, Ґміна Сокулка, Сокульський повіт, Підляське воєводство, Республіка Польща
Помер	14 серпня 1972(1972-08-14) (68 років)  Обнінськ, СРСР
Поховання	Кончаловський цвинтар^d
Країна	СРСР
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Галузь	експериментальна ядерна фізика
Заклад	ННЦ ХФТІ Національний дослідницький ядерний університет «МІФІ» Фізико-енергетичний інститут^d
Науковий керівник	Йоффе Абрам Федорович
Аспіранти, докторанти	Igor Bondarenko^d Ivan Zhezherun^d
Членство	НАНУ Російська академія наук
Партія	КПРС
Брати, сестри	Dora Leypunskaya^d Ovsey Leypunsky^d
Діти	Лейпунська Ніна Олександрівна
Нагороди
Лейпунський Олександр Ілліч у Вікісховищі

Олександр Ілліч Лейпунський (24 листопада (7 грудня) 1903(19031207), село Драглі, Сокольський повіт, Гродненська губернія — 14 серпня 1972, Москва) — український радянський вчений-фізик. Дійсний член АН УРСР (1934). Герой Соціалістичної Праці (1963). Лауреат Ленінської премії (1960).

Директор Інституту фізики АН УРСР; здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками (1932); праці з атомної фізики та ядерної техніки.

Біографія

Народився в багатодітній єврейській родині. 1926 року закінчив Ленінградський політехнічний інститут (фізико-механічний факультет).

У 1929—1941 роках працював в Українському фізико-технічному інституті АН УРСР (сучасна назва — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»), спочатку «старшим фізиком з виконанням обов'язків заступника директора», а з 1933 року — директором. Першим науковим і організаційним досягненням Лейпунського стала переорієнтація в середині 1931 року Високовольтної бригади Інституту на ядерну тематику та створення необхідного експериментального обладнання. Це дозволило йому 1932 року спільно з Антоном Карловичем Вальтером, Кирилом Дмитровичем Синельниковим і Георгієм Дмитровичем Латишевим уперше в СРСР здійснити розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками.

У квітні 1934 відряджений на стажування до Німеччини та Великої Британії. Працював у Е. Резерфорда в Кавендіській лабораторії Кембриджського університету. В жовтні 1935 повернувся до Харкова, у грудні поновлений на посаді директора ХФТІ. За «єжовщини» у вересні 1937 знятий з посади директора, заарештований як агент німецької розвідки, згодом звільнений у зв'язку з припиненням справи (див. Справа УФТІ).

У 1941–1949 роках — директор Інституту фізики та математики АН УРСР, директор Інституту фізики АН УРСР, завідувач сектору Інституту теоретичної та експериментальної фізики АН СРСР, завідувач кафедри і декан Московського інженерно-фізичного інституту.

Від 1949 року Олександр Ілліч у Обнінському фізико-енергетичному інституті, від 1950 року — науковий керівник програми створення в державі ядерних реакторів на швидких нейтронах. Під його керівництвом було розроблено й доведено до практичної реалізації серію дослідницьких і перший в СРСР промисловий реактор на швидких нейтронах у Казахстані.

Основні праці з атомної та ядерної фізики, ядерної техніки.

Гурій Марчук згадує історію, що нею поділився з ним Лейпунський[1]:

У 1945 році Олександру Іллічу було доручено зберегти для наукових цілей декілька грамів радію, здобутих неймовірною працею. В ту пору це був чи не єдиний практично використовуваний інтенсивний радіоізотоп, ціни якому, як тепер картинам Леонардо да Вінчі, просто не було. І ось для зберігання радію йому виділили в одному з інститутів Москви маленьку кімнатку. В неї помістили сейф з радієм. Кімнату опечатали, а близько дверей організували цілодобове чергування. Вартові, змінюючись, під розписку в журналі здавали цінне майно. Через рік чи два під час інвентаризації дорогоцінних металів вирішили перевірити запаси радію. Розкрили печатку, відкрили двері і побачили… велику світлу кімнату з канцелярськими столами. Сейфа з радієм у кімнаті не було. Виявилося, що інститут, проводячи ремонт, зробив деяке перепланування. Маленьку кімнатку приєднали до великої, стіну знесли, а сейф «з якимись склянками» викинули, куди — ніхто не знав. Сотні наукових співробітників ретельно обшукали всі звалища і смітники столиці, але нічого не знайшли. Пошук був припинений, а Лейпунський знятий з роботи і «засланий» до Києва. І лише через кілька років, коли Обнінську знадобилися вчені вищого класу, Олександра Ілліча запросили в лабораторію «В», де під його керівництвом було створено новий напрямок, пов'язаний з реакторами на швидких нейтронах. За ці роботи вченого удостоїли Ленінської премії та інших високих нагород. Нічого цього могло не бути, якби він був засланий у табори.

Сім'я

Дружина — вчена-фізик, академік АН УРСР Антоніна Прихотько (1906—1995). Донька — археолог Ніна Лейпунська (1930—2008). Онук — фізик Юрій Рєзніков (1953—2016).

Вшанування пам'яті

1996 року Державному науковому центру Російської Федерації «Фізико-енергетичний інститут» надано ім'я Лейпунського.

У 2007 р. Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені О. І. Лейпунського, яка вручається Відділенням ядерної фізики та енергетики НАН України за видатні наукові роботи в галузі ядерної енергетики.

Див. також

• Премія НАН України імені О. І. Лейпунського

Примітки

1. Секретоноситель

Джерела та література

• Сайт Інституту ядерних досліджень НАН України [Архівовано 30 липня 2017 у Wayback Machine.]
• Ю. О. Храмов. Лейпунський Олександр Ілліч [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 102. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Посилання

• Лейпунський Олександр Ілліч(укр.)
• Александр Ильич Лейпунский — Біографія на сайті «Псевдология» [Архівовано 1 вересня 2011 у Wayback Machine.] Фатеха Вергасова(рос.)
• МИФИ.ру — А. И. Лейпунский: до 100-річчя з дня народження [Архівовано 12 січня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Лейпунський [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]