Лавров Анатолій Петрович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Лавров Анатолій Петрович
Народився	29 вересня 1894(1894-09-29) село Спасскоє, Владимирська губернія, Росія
Помер	8 травня 1957(1957-05-08) (62 роки)
Поховання	Другий християнський цвинтар
Країна	Російська імперія →  Україна
Діяльність	педагог
Alma mater	Донський медичний інститут
Заклад	Львівський медичний інститут, Київський інститут дерматології, Одеський медичний інститут
Посада	директор інституту, завідувач кафедрою
Вчене звання	доктор медичних наук
Науковий ступінь	професор
Відомий завдяки:	дослідження шкірних захворювань та шляхи їх лікування

Анато́лій Петро́вич Лавро́в (* 29 вересня 1894, село Спасскоє, Владимирська губернія, Російська імперія — 8 травня 1957) — український медик , доктор медичних наук (1948), професор (1949), завідувач кафедри дерматовенерології Львівського медичного інституту в 1948—1949 роках, директор Київського інституту дерматології — 1949—1953, кафедри дерматології Одеського медичного інституту в 1953—1955.

Життєпис

1916 року закінчив медичний факультет Донського медичного інституту.

В 1917—1918 роках працював військовим лікарем, з 1917 по 1928 років — ординатор дерматовенерологічної клініки Ростова-на-Дону.

Протягом 1927—1932 років — консультант курорту Сочі-Мацеста, з 1932 по 1936 рік — завідувач кафедри дерматовенерології Туркменського медінституту в Ашгабаді, за сумісництвом в тих же роках був директором Туркменського дерматовенерологічного інституту.

Завідував дерматовенерологічною клінікою міста Сочі у 1936—1940 роках.

В часі Другої світової війни у 1941—1944 роках завідував відділом військового шпиталю в Москві.

У 1944—1947 роках — головний дерматовенеролог МОЗ РРФСР, одночасно в 1944—1948 працював консультантом дермато-венерологічної міської поліклініки Москви.

У 1948—1949 роках — завідувач кафедри дермато-венерології Львівського медичного інституту.

З 1949 року по 1953 — директор Київського НДІ дерматовенерології.

В травні 1953 — жовтні 1955 завідував кафедрою дерматології Одеського медичного інституту. В цьому часі досліджував ефективність курортних факторів у терапії хворих на дерматози — випадання волосся, червоний плоский лишай, псоріаз, склеродермія.

Його перу належить близько 60 наукових праць.

Основними напрямами наукових досліджень є:

• боротьба з шкірним лейшманіозом в його ендемічних зонах,
• використання фізіотерапевтичних методів і засобів санаторно-курортного лікування для терапії дерматозів, зокрема, на курортах Мацеста та Любінь Великий,
• епідеміологія шкірних і венеричних хвороб у Туркменістані та Казахстані,
• питання імунного статусу в патогенезі гноячкових захворювань шкіри,
• проблеми діагностики і лікування сифілісу.

Першим застосував пеніцилін для лікування Системна склеродерміясклеродермії.

Входив до складу редколегії журналу «Вісник дерматології та венерології».

Видані праці:

• 1924 — «Споротрихоз шкіри»,
• 1927 «Сифіліс та венеричні хвороби серед водників», «Венерол Дерматол»,
• 1934 — «Досвід лікування захворювань дитячого віку на курорті Сочі-Мацеста», «Радянський педіатр»,
• 1935 — «Шкірні та венеричні хвороби в Туркменістані»,
• 1937 — «Про запобіжні прививки проти шкірного лейшманіозу»,
• 1941 — «Досвід лікування склеродермії на курорті Сочі — Мацеста»,
• 1946 — «Лікування захворювань шкіри на курорті Сочі — Мацеста» (докторська дисертація), Москва.

Література

• Шапіро І. Я. Нариси по історії Львівського медичного інституту, Львів, ЛДМІ, 1959
• Основні напрями в розвитку діяльності кафедр Львівського медичного інституту. Львів, ЛДМІ, 1966,
• Львівський державний медичний інститут. Львів, Словник, 1994, Архів ЛНМУ.

Джерела

• Львівський національний медичний університет [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Історія кафедри