Кінний привод

Стовповий кират на соляній копальні у Величці
Лежачий кират
Див. також: Кірат

Кінний привод, також ки́ра́т, ке́ра́т[1] (пол. kierat від нім. Kehrrad — «поворотне колесо») — устаткування для перенесення тяглової сили коней (або волів) до обертальних частин різних машин і механізмів[2]. Належить до мускульних двигунів. Використовувався на млинах, січкарнях, молотарках, у чигирях, рудникових підйомах, судноплавстві (коноводні судна). У теперішній час майже не застосовується.

Історія

Як вважається, млини (жорна) з урухомленням віслюками і конями винайдені в IV ст. до н. е. карфагенянами (можливо, у Сардинії)[3][4]. Два жорна з тваринним приводом, зроблені з червоної лави з Муларджі в карфагенській Сардинії, знайдені на затонулому в 375—350 р.р. до н. е. кораблі поблизу Майорки[4]. Надалі такі млини потрапили до Сицилії, а в III ст. до н. е. — до Італії[3]. Виникненню кінних млинів могло сприяти поширення на карфагенських свинцевих і срібних рудниках в Іспанії ручних млинів (відомих принаймні з VI ст. до н. е.)[3]. Сила коней або віслюків могла використовуватися і для обертання каменя в давньоримському «помпейському млині».

Види

Залежно від особливостей приведення механізму в рух кирати можна розділити на дві групи: у перших тварини ходять по колу, обертаючи прив'язаним важелем колесо, в других вони ходять на місці, штовхаючи ногами рухому частину механізму.

Розрізняються два види киратів першої групи: стовпові і лежачі. Стовповий кират складався із зубчастих коліс, укріплених у стелі. Вал одного з цих коліс являв собою стовп, що обертався за допомогою горизонтального дерев'яного бруса-воротила («ви́рла»)[5], до якого припрягалися два або один кінь. Іноді робили кілька воротил. Система зубчастих коліс приводила в рух шків, від якого робота передавалася приводним пасом. Лежачий кират весь поміщався в рамі, що лежала на підлозі або на землі. Він приводив в обертання вал, що йшов до проміжного привода зі шківом.

Кират для волів з обертовою платформою
Крупорушка з обертовою платформою із села Архипівка. Музей у Пирогові.

Число повних обертів, які проходив кінь за хвилину, залежало від довжини воротила: тим більше, чим коротше воротило. Збільшення числа обертів проводилося за допомогою зубчастих коліс: наприклад, барабан молотарки робив зазвичай близько 900 оборотів на хвилину.

Лежачий кират у вигляді бігової доріжки

Тваринні приводи другої групи теж були двох видів: один у вигляді великого масивного обертового круга, по якому ходили тварини, другий — у вигляді безконечної широкої стрічки й працював як бігова доріжка.

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кінний привод

Примітки

  1. ↑ Керат [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 625. — 1000 екз.
  2. ↑ Кират // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ а б в Curtis, Robert I. (2008). Food Processing and Preparation. У Oleson, John Peter (ред.). The Oxford Handbook of Engineering and Technology in the Classical World. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-518731-1.
  4. ↑ а б de Vos, Mariette (2013). The Rural Landscape of Thugga: Farms, Presses, Mills, and Transport. У Bowman, Alan; Wilson, Andrew (ред.). The Roman Agricultural Economy: Organization, Investment, and Production. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-966572-3.
  5. ↑ Вирло // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

Посилання