|
Кікаідзіма
Острів Кікай (яп. 喜界島, кікай[en]: キャー Кяа, північнорюкюська [en]: ききや Кікія) — один з островів Сацунан, належить до архіпелагу Амамі розміщеного між Кюсю і Окінавою[1]. Острів має площу 56,93 км2 та населення приблизно 7657 осіб. Адміністративно острів належить префектурі Каґосімі і утворений містом Кікай. Значна частина острова знаходиться в межах національного парку Амамі Ґунто. Географія .jpg){kind=spacer} Кікай знаходиться приблизно в 25 км на схід від Амамі Осіми та приблизно в 380 км на південь від південного кінця Кюсю. Це найсхідніший острів у ланцюзі Амамі. Порівняно з Амамі Осімою та Токуносімою, Кікай є відносно рівнинним островом з найвищою точкою з висотою 214 метрів над рівнем моря. Це припіднятий кораловий острів із вапняковими скелями. На нього звертають увагу геологи, оскільки він є одним з найбільш швидкозростаючих коралових островів у світі. Кікай має вологий субтропічний клімат (Cfa згідно з кліматичною класифікацією Кеппена) з дуже теплим літом та м’якою зимою. Сезон дощів триває з травня по вересень. Острів зазнає частих тайфунів. Флора і фаунаЧерез відносну ізоляцію Кікая є домом для кількох рідкісних видів, ендемічних для самого острова, або загальніше для архіпелагу Рюкю. Однак це один з небагатьох островів Амамі, для якого отруйна змія хабу не є корінною. ІсторіяНіхонґі ряку (близько 11-12 століть) стверджує, що в 998 році Дадзайфу, адміністративний центр Кюсю, наказав Кікаідзімі (貴駕島) заарештувати нанбан (південних варварів), які у попередньому році розграбували широкі території заходу Кюсю. Вважається, що нанбанами були остров'яни Амамі. У деяких статтях 1187 року Азума Каґамі[en] зазначає, що в період правління клану Тайра Ата Тадакаґе[en] з провінції Сацума втік до Кікаідзіми (貴島). Азума Каґамі також стверджує, що в 1188 році Мінамото-но Йорітомо, який незабаром став сьоґуном, направив війська, щоб заспокоїти Кікаідзіму (貴賀井島). Було зазначено, що імператорський суд був проти військової експедиції, стверджуючи, що Кікай знаходиться поза адміністрацією Японії[2]. З кінця 10 століття Кікай розглядалася Японією як центр південних островів[3]. У Кікая у 2006 році був відкритий комплекс Ґусуку. Група проведених археологічних розкопок на плато є однією з найбільших пам'яток островів Рюкю. Комплекс проіснував з 9 по 13 століття, період розквіту припав на другу половину 11 до першої половини 12 століття. Він характеризується майже повною відсутністю кераміки типу Канеку, яка переважала в прибережних громадах. Натомість були знайдені товари, ввезені з решти територій Японії, Китаю та Кореї. Також була знайдена кераміка Камуякі[en]і, яка вироблялася на Токуносімі з 11 по 14 століття. Комплекс Ґусуку підтримує гіпотезу, що Кікай була торговим центром південних островів[2]. У 1306 році Чікама Токііе[en], заступник дзіто з району Каванабе провінції Сацума від імені клану Ходзьо, фактичного правителя сьоґунату Камакура, створив пакет документів, в якому зазначено власність, що передається у спадок членам його родини, серед яких є Кікай, разом з островами Осумі, Токара та Амамі[4]. Після падіння сьоґунату Камакури південні острови, здається, були передані клану Сімадзу. Він претендував на дзіто Дванадцятьох островів, які обмежувались островами Осумі і Токара. Однак, коли глава клану Сімадзу Садахіса передав провінцію Сацума своєму синові Морохісі в 1363 році, він додав ще П'ять островів як території, які будуть наслідуватися, і, схоже, це стосувалося островів Амамі, включаючи Кікаідзіму[5]. Кікай було підкорена Королівством Рюкю. Хедонґ Джеґукґі[en] (1471), джерелом якого був японський чернець, який відвідував Корею в 1453 році, описує Кікаідзіму як територію Рюкю. У творі 1462 року Аннали династії Чосон[en], де записано інтерв'ю з жителем острова Чеджу, який приплив до Окінави в 1456 році, йдеться про те, що Кікай чинила опір неодноразовим вторгненням Рюкю. За даними Чузан Сейкан[en] (1650), ван Сьо Току вгамовував Кікаідзіму в 1466 році, стверджуючи, що Кікай не платить данини роками[6]. В результаті завоювання Сацумою Королівства Рюкю в 1609 році, Кікай підпадала під безпосереднім контроль Сацуми. Після реставрації Мейдзі острів був включений до провінції Осумі, а згодом став частиною префектури Каґосіма. Після Другої світової війни, Кікай як і інші острови Амамі була окупована Сполученими Штатами до 1953 року, коли вона повернулася під контроль Японії. ТранспортКікай пов'язана регулярним поромним сполученням з Каґосімою, Амамі Осімою та іншими островами Амамі. Аеропорт Кікай[en] з'єднує острів повітряним сполученням з Амамі Осімою та Каґосімою. ЕкономікаЕкономіка острова базується на сільському господарстві (в першу чергу, на цукровій тростині та цитрусових), а також на риболовному промислі. Сезонний туризм також відіграє роль у місцевій економіці. Промисловість обмежена переробкою цукру та виробництвом шьочю. Стратегічне розташуванняВійськово-морські сили Японії підтримують важливу станцію радіоелектронної розвідки на острові. Станція була відкрита в 2006 році і вважається життєво важливою складовою MSDF's JOSIS (JMSDF інформаційна система спостереження за океаном)[7]. МоваТрадиційна місцева мова, мова Рюкю, відома як Кікай[en] або Кікай-Рюкю, вважається зникаючою, оскільки молодь володіє нею досить обмежено, або ж використовує виключно японську мову[8][9]. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
