Кудабеков Андрій Зейнуллович

Андрій Кудабеков
Андрій Зейнуллович Кудабеков
Андрій Кудабеков; Андрій Зейнуллович Кудабеков
Майор
Загальна інформація
Народження	9 березня 1974; Будапешт, Угорська Народна Республіка
Смерть	31 жовтня 2023 (49 років); Леонівка
Поховання	Яцево
Національність	казах
Alma Mater	НУ «Чернігівська політехніка»
Псевдо	«Бек»
Військова служба
Роки служби	1992—1994, 2014—2015, 2022—2023
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	ССО України
Формування	3 ОП СпП
Війни / битви	Російсько-українська війна Війна на сході України; Російське вторгнення в Україну (2022) Бої за Чернігів (2022); ;
Нагороди та відзнаки
	Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)

Андрі́й Зейну́ллович Кудабе́ков (позивний «Бек»; 9 березня 1974, м. Будапешт, нині Угорщина — 31 жовтня 2023, район с. Леонівка, Чернігівська область) — учасник Революції гідності, військовослужбовець, український підприємець, інструктор, майор Сил спеціальних операцій Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня‎ (2024, посмертно).

Життєпис

Андрій Кудабеков народився 9 березня 1974 року в Будапешті в родині військовослужбовця.

Від 1990 року в Чернігові, де закінчив Національний університет «Чернігівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 1992—1994 роках проходив строкову службу. Працював підприємцем; також очолював фірму «Меблі м'які, як хмари».

Активний учасник Революції гідності. Тоді під час зіткнень 18—19 лютого 2014 року з «Беркутом» на Майдані Незалежності в Києві він зазнав контузії.

Від 2014 року воював добровольцем у складі батальйону «Чернігів». У серпні того ж року, евакуюючи загиблих та поранених бійців Збройних сил України, потрапив у полон до окупантів у м. Горлівці, що на Донеччині. Згодом самостійно з нього звільнився та залишив окуповану територію.

У листопаді 2014 року мобілізований до лав Збройних сил України. Учасник боїв на території Донецької та Луганської областей. Демобілізований в серпні 2015 року.

2016 року в Чернігові заснував ветеранський центр спеціальної підготовки «Вовкулака». Займався бойовою підготовкою цивільних і військовослужбовців Збройних сил України.

У 2019—2021 роках служив заступником начальника управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

У лютому 2022 року повернувся із закордонного відрядження та долучився до оборони України. Сформував та очолив загін Сил спеціальних операцій ЗСУ. Брав участь у боях за Чернігів, а потім воював на інших ділянках фронту.

Під час виконання спеціального завдання у складі групи Сил спеціальних операцій, 31 жовтня 2023 року, героїчно загинув, разом із сержантом Ловаром Д.М., відбиваючи атаку ворожої диверсійно-розвідувальної групи в селі Леонівка на Чернігівщині.

Похований 3 листопада 2023 року на кладовищі «Яцево» міста Чернігова. Залишилася донька.

Нагороди

орден Богдана Хмельницького III ступеня (18 червня 2024, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[2];
орден «Лицарський Хрест Добровольця»;
медаль «За оборону рідної держави»;
медаль «За військову доблесть України»;
медаль «За оборону Чернігова» (посмертно);
нагрудний знак «Знак пошани»;
нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій»;
вогнепальна зброя — пістолет ПМ.