Кропив'янка середземноморська

? Кропив'янка середземноморська
Дорослий самець
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Інфратип: Хребетні (Vertebrata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Кропив'янкові (Sylviidae) Рід: Curruca Вид: Кропив'янка середземноморська
Біноміальна назва
Curruca melanocephala (Gmelin, 1789)
Ареал виду      Проживання впродовж року      Гніздування      Зимування
Синоніми
Sylvia melanocephala
Посилання
Вікісховище: Curruca melanocephala EOL: 55637567 МСОП: 22716959 NCBI: 121426

Кропи́в'янка середземномо́рська[1] (Curruca melanocephala) — невеликий птах родини кропив'янкових, поширений в Середземномор'ї. В Україні рідкісний залітний птах.

Опис

Зовнішній вигляд

Доросла самка

Невеликий птах, трохи менший за горобця. Маса тіла 9-16 г, довжина тіла біля 13 см. У дорослого самця голова чорна; низ щік і горло білі; спина, поперек, надхвістя і верх крил сірі; воло і груди сіруваті; черево і підхвістя білі; махові пера сірувато-чорні; хвіст чорний, кілька пар зовнішніх стернових пер з білими верхівками, зовнішня частина крайніх стернових пер біла; дзьоб сірий; ноги жовтувато-бурі; райдужна оболонка ока червонувато-коричнева; навколоочне кільце жовтогаряче або червоне. У дорослої самки голова бурувато-сіра; спина, поперек, надхвістя і верх крил сірувато-бурі; воло і боки тулуба бурі. Молодий птах подібний до дорослої самки, але голова буріша; низ щік і горло сіруваті; черево і підхвістя буруваті; райдужна оболонка ока оливкова; навколоочного кільця нема.

Доросла середземноморська кропив'янка від чорноголової і співочої кропив'янок відрізняється жовтогарячим або червоним навколоочним кільцем, а також значним контрастом між білим горлом і сірим (дорослий самець) або бурим (доросла самка) низом тулуба; крім того, доросла самка від дорослої самки і молодої чорноголової кропив'янки — бурувато-сірою головою, а від позашлюбної дорослої самки кропив'янки Рюппеля — бурими тулубом і крилами; молодий від молодої прудкої кропив'янки — бурішим низом і світлішими покривними перами вух, хоча достовірно відрізнити складно.[2]

Звуки

Пісня — коротке скрипуче щебетання зі свистовими звуками; поклик — голосне «чек», скрипуче «трр — трр — трр» або «тью — тру».

Поширення та місця існування

Самець підвиду S. m. leucogastra

Ареал охоплює терени навколо Середземного моря в Європі, Малій Азії та країнах Північної Африки. Завдяки м'якому клімату частина популяції є осілою, частина (з північних та східних регіонів) мігрують в Північну Африку.[3]

В Україні рідкісний залітний вид, зареєстровано на півострові Тарханкут 9 та 13 квітня 1991 р.[4]

Підвиди

Виділяють 6 підвидів[5]:

• Curruca melanocephala melanocephala (Gmelin, 1789)
• Curruca melanocephala leucogastra (Ledru, 1810)
• Curruca melanocephala momus (Hemprich & Ehrenberg, 1833)
• Curruca melanocephala norissae Nicoll, 1917
• Curruca melanocephala valverdei Cabot & Urdiales, 2005

Гніздування

Пташенята в гнізді

Яйце зозулі звичайної та яйця кропив'янки середземноморської, Тулузький музей

Гніздиться кропив'янка середземноморська як у природних, так і в урбанізованих біотопах із густим і високим чагарником, у відкритих, низькорослих лісах з підліском, а також в садах і гаях на висоті до 1200—1300 м та до 1800 м у північно-західній Африці. Віддає перевагу гніздуванню в лісах дуба кам'яного. Гніздовий період тримає з березня по червень. Гніздо влаштовує найчастіше на кущах на висоті 30-60 см. В Іспанії більшість гнізд влаштовують на дубі кермесовому. Повна кладка нараховує від 3 до 5 яєць. Інкубаційний період триває від 13 до 14 днів. Самець і самка змінюють один одного при насиджуванні. Пташенята залишають гніздо за 10-11 днів. Протягом сезону мають одну або дві кладки.[3]

Живлення

Живиться переважно різноманітними членистоногими, однак також багато споживають ягід, особливо в осінньо-зимовий період.[3]

Охорона

Вид включено до Боннської конвенції (Додаток ІІ) та Бернської конвенції (Додаток ІІ).

Примітки

1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
2. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
3. BirdLife International 2018. Sylvia melanocephala. The IUCN Red List of Threatened Species 2018: e.T22716959A132113832. https://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2018-2.RLTS.T22716959A132113832.en. Downloaded on 22 March 2020.
4. Кинда В. В., Бескаравайный М. М., Дядичева Е. А., Костин С. Ю., Попенко В. М. Ревизия редких, малоизученных и залетных видов воробьинообразных (Passeriformes) птиц в Крыму // Бранта : збірник праць Азово-Чорноморської орнітологічної станції. — 2003. — Вип. 6. — С. 25—58. — ISSN 1994-1722. Архівовано з джерела 22 березня 2020. Процитовано 22 березня 2020.
5. Cabot, J.; Urdiales, C. (2005). The subspecific status of Sardinian Warblers Sylvia melanocephala in the Canary Islands with the description of a new subspecies from Western Sahara. Bulletin of the British Ornithologists' Club. 125 (3): 230—240. Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 22 березня 2020.

Література

• del Hoyo, J.; Elliott, A.; Christie, D. 2006. Handbook of the Birds of the World, vol. 11: Old World Flycatchers to Old World Warblers. Lynx Edicions, Barcelona, Spain.
• Pomeroy, D.; Walsh, F. 2002. A European endemic warbler under threat? Population changes in Sylvia warblers on the island of Cyprus. Oryx 36: 342—348.