Костюшко́вичі-Хоболто́вські (Костюшковичі, Костюшки, Хоболтовські) — волинський шляхетськийрід. Представники роду займали різноманітні посади в Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій. Використовували спочатку власний родовий герб, а пізніше — герб Рох.[1]
Походження
Печатка володимирського земського судді Богдана Костюшковича Хоболтовського (1566-1584 рр.)
Вперше рід згадується в історичних документах в Литовській метриці, під 1486 роком, де двічі згадується про надання королівському товмачу, володимирському зем'янину Івашку († після 1490) платні королем Казимиром. Його син Костюшко Іванович Хоболтовський теж був королівським товмачем, тоді йому належало надане королем Олександром село Хоболтова, однак усі документи, які би це підтверджували були втрачені 1566 року під час пожежі в Хобултівському маєтку, внаслідок чого, пізніше, Хоболтовські не змогли підтвердити своє дворянство.[2][3]
За службу та збитки зазнані від татарських нападів, польський король Сигізмунд І 4 травня 1518 року надає Костюшку Толмачу привілей стягати мито з проїжджих купців на ставі в Хоболтові, на великій дорозі луцькій.
На 1545 рік, згідно з люстрацією володимирського замку, Хобултова була власністю панів Костюшковичів, які стягували мита з купців самовільно, не маючи грамоти від короля.
У 1570 році в маєтку Костюшковичів, яким належали, крім Хобултови, села Глуботин, Глуботинська Волиця та Яковичі, було 60 димів, 20 городників і 6 боярських дворів. На 1585 рік мали у власності частину села Підбереззя. У 1700 році згадуються, як власники частини села Олизарів.[4] Наприкінці XVI і в першій половині XVII століття стали особливо частими збройні наїзди Костюшковичів на сусідні маєтки. Пограбоване майно вони перевозили до свого маєтку. Але одночасно й інші феодали чинили збройні наскоки на Костюшковичів, під час яких знищували межові знаки, розорювали і грабували господарства селян.
Представники
Костюшко Іванович Хоболтовський († після 1520) — володимирський зем'янин, королівський товмач ~ Зофія Юріївна Скіндер. Згаданий як свідок продажного листа, який датовано 1 липня 1520 року, Богдана Львовича Боговитиновича князю Василю Михайловичу Сангушковичу Ковельському[5].
Григорій Петрович († після 1590) — урядник дружини князя Миколи Збаразького, княгині володавської і локацької Ганни Деспотівни Бранкович, приятель князя Романа Сангушка
Семен Петрович († після 1606) — намісник турійський Федора Сангушка; ~ княгиня Катерина Василівна (Пелагея?) Ружинська (1592, †1595), дочка Василя Михайловича, князя роговицького[10]
Григорій Семенович († після 1606), ~ Тетяна Андрузька, вдова Каспера Чеховського
Бенедикт Григорович († 1649) ~ Ганна Дашкевич (1641), ~ Зузанна Дахнович (у другому шлюбі Константова Напольська)
↑Антонович, Володимир (1877). Колдовство. Документы, Процессы, Исследования (російською) . Петербург: Типографія Киршбаума. с. 44.
↑Акти Волинського воєводства (із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві). Київ. 2014. с. 64. {{cite book}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 65 (довідка)
↑Родове дерево. www.myheritage.com.ua. Процитовано 16 серпня 2020.
↑Ворончук, Ірина (2012). Населення Волині в XVI - першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. Київ. с. 192—193, 457, 463, 467, 469, 474, 479, 486—487, 491, 505, 507—508. ISBN978-966-02-6249-2.
↑Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 15, cz. 2: Dopełnienia. J - Wol. 1902.
↑Історія державної служби в Україні У п’яти томах Том 3 ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ V ст. до н. е. – 1774 р., Київ, Ніка-Центр, 2009№ 137 1588 р., серпня 4. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда III Андрію Заленському на володимирське земське суддівство
↑Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 240—241. — ISBN 5-319-01070-2.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
