|
Космічна індустрія Росії Російська космічна галузь — галузь російської промисловості, є однією з найпотужніших у світі космічних галузей за обсягами послуг (поруч з США та Євросоюзом). Росія лідирує в пілотованій космонавтиці і в запусках на орбіту, тримає паритет з США в області космічної навігації, але істотно поступається США та Євросоюзу, а в окремих напрямках і Китаю в частині впровадження та використання нових технологій. Росія здійснює понад 40 % всіх космічних запусків у світі, а російська глобальна навігаційна система ГЛОНАСС є однією з двох єдиних у світі повноцінних глобальних навігаційних систем, поряд з американською GPS. Відставання від США та Євросоюзу є за такими напрямками, як розвиток радіаційно-стійкої елементної бази, дослідження далекого космосу і дистанційне зондування Землі тощо. Окремі значні проєкти були започатковані ще в СРСР і з розпадом СРСР отримали свій розвиток у Росії та в Україні. Історія розвиткуКосмічна галузь у 1990-х рокахМихайло Сергійович Горбачов почав різко скорочувати фінансування космонавтики: у 1990-ті роки і без того мізерні ресурси були урізані до самого мінімуму. Перший модуль російського сегмента МКС будувався на американські гроші, а 2/3 витрат Роскосмосу практично аж до початку активної реалізації програми ГЛОНАСС становили витрати на пілотовану космонавтику — тобто, на добудову і підтримку станцій «Мир» і МКС. У цих умовах у 1990-ті роки утворилося серйозне відставання в технології виробництва негерметичних супутників, яке було в основному подолано у 2000-х. Різко скоротилася і кількість пусків. З 1996 по 1999 рік у Росії відбувалося близько 30 ракетних пусків щорічно — Росія в ці роки навіть поступалася за кількістю пусків Сполученим Штатам. Для порівняння: в СРСР робилося 90—100 пусків на рік. Незважаючи на катастрофічні проблеми, деякі великі проєкти, розпочаті ще за часів СРСР, були завершені: не в останню чергу за рахунок активного співробітництва з США та іншими країнами у сфері космосу. Було закінчено будівництво першої багатомодульної орбітальної станції «Мир». Найбільш активна фаза її роботи припадає на 1990-ті роки. Іноземні екіпажі з 1995 року активно відвідували станцію. Найбільше іноземних гостей було з США — 44 астронавти. Міжнародний проєкт орбітальної станції Freedom[en] (США з партнерами та без участі СРСР), який активно розроблявся на рубежі вісімдесятих і дев'яностих років, провалився і був закритий. США вирішили використовувати космічний досвід СРСР із будівництва модульної станції «Мир», і було вирішено створювати МКС із використанням російського досвіду і російських технологій. Також у 1990-ті роки почав працювати ГЛОНАСС. Первісне розгортання ГЛОНАСС для військових цілей було здійснено в 1993 році з 12 супутниками. До 1995 року кількість супутників було доведено до 24. Однак через недофінансування і низького терміну служби супутників ГЛОНАСС до 2001 року зменшився до 6 супутників. У 1999 році в рамках консорціуму США, Росії, України і Норвегії став до ладу проєкт «Морський старт». Запуск ракет здійснювався з плавучої платформи в районі екватора, що дає змогу економити на паливі за рахунок використання швидкості обертання землі. На цей момент проєкт майже повністю належить російській РКК «Енергія». У 1990-ті роки також були започатковані нові проєкти. У 1992 році був оголошений конкурс на розробку нового носія «Ангара», його результати були затверджені урядом Росії в серпні 1994-го та 6 січня 1995-го указом президента Росії Бориса Єльцина. Проєкт мав за мету забезпечити незалежність Росії в нових політичних умовах, що виникли через розпад СРСР, коли частина підприємств ракетно-космічного напрямку та стартовий комплекс Байконур виявились за кордоном Росії. Перший політ «Ангари» відбувся в грудні 2014 року — через 20 років після початку програми. Космічна галузь у 2000-х рокахПісля 2000 року кількість космічних запусків почала знижуватися по всьому світу і на цей момент за цим показником Росія знову є лідером. При цьому зниження кількості запусків пов'язано не з кризою галузі в цілому, а з тим, що на рубежі тисячоліть різко зросли терміни роботи космічних апаратів: наприклад, для супутників зв'язку з максимум 3—4 до 12—15 років, а для супутників дистанційного зондування Землі з декількох місяців до декількох років. Відповідно, це не могло не позначитися на кількості запусків.  Важке фінансове становище російської космічної галузі зберігалося і на початку 2000-х років. Наприклад, по розпочатій в 1998 році програмі «Фобос-Ґрунт» нормальне фінансування почало виділятися тільки у 2008 році. Затоплення космічної станції «Мир» у 2001 році було дуже важкою втратою для російської космонавтики, але на підтримку програми було необхідно витрачати близько 200 млн доларів щорічно, а таких грошей у космічному бюджеті просто не було. Прийнята у 2005 році «Федеральна космічна програма Росії на 2006—2015 роки» відрізнялася повною відсутністю будь-якої амбітності й декларувала лише «створення і використання необхідної номенклатури космічних систем і комплексів із характеристиками, відповідними світовому рівню розвитку космічної техніки». Простіше кажучи, ішлося лише про те, щоб не відставати занадто сильно. Такому стану речей сприяла ситуація, коли Роскосмос сам собі ставив мету і сам же за них звітував. Судячи з усього, у той час його керівництво не хотіло брати на себе будь-які підвищені зобов'язання. З призначенням у 2011 році Володимира Поповкіна[ru] на посаду керівника Роскосмосу був узятий курс на активніший розвиток галузі, почалася розробка нових великих проєктів. Поповкіну не вдалося переламати негативну тенденцію аварій ракетоносія «Протон», який раніше був дуже надійним. Особливо дивно те, що аварії відбуваються з російським вантажем, а закордонний і комерційний справно доставляється на цільову орбіту (конспірологи вбачають у цьому ознаки роботи диверсантів). Володимир Поповкін був звільнений у жовтні 2013 року і помер від раку 18 червня 2014 року[1][2], як повідомлялося, найімовірніше через його отруєння парами ракетного палива при усуненні наслідків аварії ракети-носія «Протон» на Байконурі 2 липня 2013 року. Навесні 2014 року головою Роскосмосу був призначений Олег Остапенко, який зараз веде боротьбу за контроль над підприємствами ракетно-космічної промисловості. У 2014 році Росія вперше з епохи СРСР здійснила 38 космічних запусків, також на орбіту виведено рекордну кількість космічних апаратів — 80, з них 31 супутник для держпотреб, 5 комерційних і 44 малих супутники. 23 грудня 2014 року був здійснений перший успішний запуск нової ракети космічного призначення важкого класу «Ангара-А5» з космодрому Плесецьк, що дозволило Росії досягти повністю незалежного доступу в космос в області непілотованої космонавтики.  Під керівництвом Остапенко була розроблена «Федеральна космічна програма Росії на 2016—2025 роки». Початковий бюджет становив 2,4 трлн рублів, програма включала в себе розробку надважкого ракетоносія, необхідного для пілотованої експедиції на Місяць і багато інших перспективних розробок. Але дуже скоро стало зрозуміло, що програма піддасться секвеструванню. У січні 2015 року головою Роскосмосу став Ігор Комаров[ru]. У серпні 2015 року Роскосмос був об'єднаний з Об'єднаною ракетно-космічною корпорацією (ОРКК) в державну корпорацію «Роскосмос». Науково-технічна рада ОРКК підготувала новий варіант федеральнї космічної програми при цьому бюджет був скорочений до 2 трлн рублів. Однак, економічний блок уряду був готовий виділити не більше 1 трлн рублів. На нараді у президента в листопаді 2015 року Ігор Комаров і віцепрем'єр Дмитро Рогозін буквально вибивали гроші на ФКП. У результаті космічна галузь отримає у 2016—2025 роках 1406 млрд рублів, а в разі поліпшення економічної обстановки в країні ще 115 млрд рублів. 13 липня 2015 року підписано закон про створення Державної корпорації з космічної діяльності «Роскосмос». Держкорпорація утворена на базі Федерального космічного агентства і Об'єднаної ракетно-космічної корпорації. Поточний станПотенціалУ галузі задіяні близько 100 підприємств, у яких зайнято 250 тис. осіб. Найбільшим підприємством є ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова, головний підрядник пілотованих космічних польотів. Провідними виробниками ракет-носіїв є Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева і ракетно-космічний центр «Прогрес». Найбільшим розробником супутників є «Інформаційні супутникові системи» ім. академіка М. Ф. Решетньова, а лідером в області міжпланетних зондів є Науково-виробниче об'єднання ім. С. А. Лавочкіна. Напрямки діяльностіРосія продовжує залишатися одним із лідерів космонавтики, розділяючи це звання зі Сполученими Штатами. Статистика:
Деякі роблять далекосяжні висновки з того факту, що частка Росії на світовому ринку космонавтики зросла з 0,5 % у 2011 році до 2 % у 2013 році. Насправді, ця цифра визначає не реальний розвиток космічної галузі в країні, а частку доходів Росії від усіх доходів, одержуваних від діяльності, пов'язаної з космосом. Росія представлена в основному на ринку пускових послуг (кілька відсотків від ринку космонавтики), у той час як практично неохопленими залишаються такі галузі, як супутникова фотозйомка Землі, виробництво супутників, телекомунікаційні послуги тощо. Список основних компанійВиробники ракет-носіїв
Виробники двигунівПідтримка пілотованої космонавтикиМіжпланетні польотиРозробники супутників
Проблеми російської космічної індустрії25 січня 2017 року стало відомо, що держкорпорація «Роскосмос» розпорядилася відкликати всі ракетні двигуни виробництва Воронезького механічного заводу[ru] (перебуває у складі ДКНВЦ імені М. В. Хрунічева). Це рішення було викликане тим, що в цих двигунах були виявлені несанкціоновані заміни металів і сплавів високої вартості дешевшими, що мають значно гірші фізико-технічні показники. Рішення було прийняте в умовах міжнародних санкцій проти Росії через її збройну агресію проти України, в умовах, коли двигуни українського «Південмашу» не постачаються. Рішення було прийняте після серії аварій російських ракет[3]. Перспективні планиПлани на період до 2020 рокуВиділяються на загальному тлі наступні завдання:
Перспективи після 2020 рокуПісля 2020 року можна очікувати реалізацію наступних космічних програм:
Залежно від політичної та економічної ситуації в цей чи більш пізній час можуть бути здійснені:
Віддалені перспективиПринципово досяжними, хоч і неймовірно складними і дорогими за нинішніми мірками, є такі проєкти (в порядку складності реалізації):
Найбільші проєкти сучасної російської космонавтикиРеалізовані та частково реалізованіВже реалізовані повністю або практично повністю:
У процесі реалізації перебувають такі проєкти:
У ближній перспективі очікується початок робіт за такими проєктами, передбаченими документами Роскосмосу:
РадіоастронНайчутливішим телескопом у світі на цей момент є російський Радіоастрон (Спектр-Р). Це проєкт, яким на витягнуту орбіту супутника Землі запущено космічний 10-метровий радіотелескоп. Запуск відбувся 18 липня 2011 року. Мета проєкту полягає в тому, щоб створити спільно з глобальною наземною мережею радіотелескопів єдину систему наземно-космічного інтерферометра для отримання зображень, координат і кутових переміщень різних об'єктів Всесвіту з винятково високою роздільною здатністю. Виробник супутника — НВО імені Лавочкіна. Координатор проєкту — Астрокосмічний центр ФІАН. 21 червня 2011 року генеральний директор НВО імені Лавочкіна Віктор Хартов оголосив про результати засідання державної комісії. За його словами, державна комісія дозволила відправку обсерваторії на космодром Байконур. 24 червня радіотелескоп був відправлений на Байконур, а 18 липня відбувся запуск. Запуск з Байконура супутника «Спектр-Р» відбувся 18 липня 2011 року ракетою-носієм «Зеніт-2» з розгінним блоком «Фрегат-СБ». Космічний телескоп запущений на орбіту з перигеєм 600 км і апогеєм 330 000 км. Тривалість роботи космічного апарату буде як очікується не менше п'яти років. Інтерферометр при таких базах забезпечить інформацію про морфологічні характеристики та координатах галактичних і позагалактичних радіоджерел із шириною інтерференційних пелюстків до 8 мікросекунд дуги для самої короткої довжини хвилі проєкту 1,35 см. Головна наукова мета місії — дослідження астрономічних об'єктів різних типів із безпрецедентною роздільною здатністю до мільйонних часток кутової секунди. Роздільна здатність, досягнута за допомогою Радіоастрона, дозволить вивчати такі явища як:
Апарат побудований на новітній супутниковій негерметичній платформі «Навігатор». Повна маса корисного наукового вантажу становить приблизно 2600 кг. Вона включає масу 1500 кг розкривної параболічної антени діаметром 10 м і масу електронного комплексу, що містить приймачі, малошумні підсилювачі, синтезатори частот, блоки управління, перетворювачі сигналів, стандарти частоти, високоінформативну систему передавання наукових даних — близько 900 кг. Маса всього супутника, виведеного на орбіту за допомогою ракети «Зеніт-2SБ» — «Фрегат-2СБ», близько 5400 кг. Повна потужність живлення системи становить 2400 Вт, з яких 1150 Вт використовується для наукових приладів.  ГЛОНАССГлобальна навігаційна супутникова система (ГЛОНАСС) — радянська і російська супутникова система, яку почали розробляти в 1976 році. Офіційно прийнята в експлуатацію в 1993 році. Всього з 1982 по 1998 рік на орбіту було виведено 74 космічних апарати, за цінами 1997 року в розгортання було витрачено 2,5 млрд доларів. До 1995 року угруповання була розгорнута практично до штатного складу — до 24 супутників. Однак далі через слабке фінансування та малого терміну служби супутників їхня кількість почала стрімко скорочуватися. До 2001 року залишилося тільки 6 діючих космічних апаратів. У серпні 2001 року була прийнята федеральна цільова програма «Глобальна навігаційна система», згідно з якою покриття Росії має бути забезпечено до 2008 року, а глобальне покриття у 2010 році. Ця програма з невеликими поправками була реалізована. 2 вересня 2010 року угруповання ГЛОНАСС становила 26 супутників. Федеральна цільова програма «Підтримка, розвиток і використання системи ГЛОНАСС на 2012—2020 роки» передбачає виготовлення 13 супутників «Глонасс-М» з терміном служби 7 років і 22 супутники «Глонасс-К» з терміном служби 10 років. Крім Російської ГЛОНАСС зараз діє тільки одна глобальна навігаційна система: американська GPS. Для свого функціонування, як і російської ГЛОНАСС, їй потрібно 24 працюючі супутники. На планеті неспішно розгортається ще кілька супутникових навігаційних систем:
Окремо стоять системи диференціальної корекції, які дозволяють помітно збільшити точність позиціонування. Такі системи можуть включати як наземні пункти вимірювання, так і ретранслятори сигналів на супутниках (зазвичай на геостаціонарних і геосинхронних орбітах). Для ГЛОНАСС роль такої системи виконує Російська система диференціальної корекції і моніторингу (СДКМ). Перші російські смартфони з підтримкою ГЛОНАСС викликали град цілком обґрунтованої критики через високу ціну і скромні технічні характеристики. Скептики висловлювали думку, що для ГЛОНАСС шлях на споживчий ринок закритий. Проте, сьогодні російська супутникова система використовується провідними світовими брендами: Apple, BlackBerry, HP, HTC, Nokia, Samsung, Sharp, Sony Ericsson і іншими. Підтримка ГЛОНАСС часто ніяк не відображається в інтерфейсі мобільних пристроїв, чипсет автоматично вибирає найбільш підхожі супутники. Наприклад, російський чип ML8088s дозволяє визначати місце розташування по супутниках GPS, ГЛОНАСС і GALILEO. Перспективна пілотована транспортна система (ППТС)Заміну кораблям Союз проєктують досить давно. На початку 2000-х років РКК «Енергія» займалася пілотованим багаторазовим кораблем «Кліпер», але у 2005 році був проведений конкурс на розробку ППТС. «Кліпер» не зміг задовольнити всім вимогам, тому був відправлений спочатку на доопрацювання, а потім згорнутий. У другому конкурсі проведеному у 2009 році РКК «Енергія» перемогла з новим проєктом, у якому використовувалися окремі системи «Кліпер». У 2010 році ескізне проєктування було закінчено, на МАКС-2011 був представлений повномасштабний макет виготовлений із фанери. У 2012 році відбулася зміна ТЗ на розробку, ППТС повинен використовуватися не тільки для польоту на міжнародну космічну станцію, а й для польотів на Місяць. У липні 2013 завершилася експертиза технічного проєкту, проєкт був схвалений. РКК приступило до наступної стадії — випуску робочої документації та виготовлення дослідного зразка. Перші випробування повинні пройти у 2017 році. На авіасалоні МАКС-2013 був представлений повномасштабний макет, було продемонстровано внутрішній простір корабля, крісла екіпажу, система управління та інші системи корабля, у тому числі туалет. ППТС дозволить виводити на орбіту чотирьох членів екіпажу і 500 кг вантажів, стільки ж повертати. На орбіту Місяця ППТС зможе доставляти чотирьох членів екіпажу і до 100 кг корисного вантажу. При цьому корабель розраховується на 10 повернень з низької орбіти і 3 повернення з місячної орбіти при надійності не нижче 0,995. Гальмування в атмосфері відбуватиметься за парашутно-реактивною схемою: на висоті 1000 метрів викидається парашут, а на висоті 10 метрів включаються гальмівні двигуни і апарат стає на амортизуючі ноги. Точність посадки при цьому становитиме 2 км, що в рази менше ніж при посадці «союзів». Див. такожПримітки
Література
|
