|
Коробівка
Коробі́вка — село в Україні,у Золотоніському районі Черкаської області. Входить до складу Золотоніської міської громади. Населення — 1155 осіб (2001). Село розташоване у Дніпровій заплаві за 10 км на південний захід від районного центру — міста Золотоноша та за 13 км від залізничної станції Золотоноша I. Археологічні знахідкиНа околиці Коробівки в урочищі Прусська виявлено поселення епохи неоліту (III—V тисячоліття до н. е., Дніпро-донецька культура), поселення та сліди чотирьох поселень доби бронзи (I—III тисячоліття до н. е.). У Бурдоносівці знайдено сліди двох неолітичних стоянок (III—V тисяч років до н. е., Дніпро-донецька культура), а також скупчення кераміки сарматського типу (II—IV століття до н. е.). НазваДовго побутувала теорія що село назване за прізвищем першого поселенця — Короба. Але за останніми даним мешканці найстарішого села Липівське приходили сюди й заготовляли в лугах липову кору, плели короби й носили в Черкаси до замку на продаж.[2] Саме такий короб і зображений на гербі села (герб є промовистим). ІсторіяКоробівка виникла в середині XVII століття. В історичних документах згадується у 1681 році як козацьке село Домантівської сотні. У 1721 році посполитих було віддано колишньому сердюцькому полковникові Андрію Ковбасі. У 1750 році в Коробівському дівочому монастирі[3] (існував на початку — в середині XVIII століття неподалік від Святого Озера за 3 км від Коробівки) переховувалися гайдамацький ватажок Іван Вовк та його товариші. У Коробівці була Миколаївска церква[3][4][5]. Село є на мапі 1812 року[6]. У 1817 році відкрито початкову церковнопарафіяльну школу. 1833 року селяни побили дідича Платківського, 1856 року вчинили самовільний поруб панського лісу. У 1858 році селянські землі захоплено поміщиком Х. Деркачем. Село відоме своїми революційними традиціями. До 1905 року в Коробівці були неорганізовані селянські заворушення, а 18 жовтня 1905 року жителі села підтримали Золотоніське збройне повстання. У 1927 році, під час примусової колективізації, у селі створюються колгоспи: «Незаможник», «Червоний хлібороб», «Воля», які 31 грудня 1929 році об'єдналися в одне господарство — імені Сталіна. У передвоєнні роки колгосп досяг значних успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва, за що його у 1940 році було нагороджено дипломом ІІ ступеня ВДНГ CPCP. 268 жителів села брали участь у радянсько-німецькій війні, 195 з них загинули, 84 удостоєні урядових нагород. У 1943 році після відвоювання села колгосп було відновлено. У 1962 році на базі колгоспу імені Сталіна створено спеціалізований колгосп «Червона зірка», який у 1976 році реорганізовано в Коробівський держплемптахозавод. Станом на 1972 рік у селі мешкало 1 128 людей. Працювали середня школа, клуб, бібліотека з фондом 8,4 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, стаціонарна кіноустановка, їдальня, 4 крамниці, комбінат побутового обслуговування, готель, стадіон. НаселенняМовний складРідна мова населення за даними перепису 2001 року[7]:
СучасністьУ селі збудовано Будинок культури зі спортивним залом, торговий центр, школу, 4 12-квартирних будинки, 2 — 8-квартирних, 1 — 16-квартирний. Пам'ятки природи
Відомі людиБагато жителів села удостоєні державних нагород та відзнак, зокрема: Володимир Юхимович Колос, Надія Кирилівна Гай, Антон Андрійович Нор, Марія Василівна Гвоздь.
Галерея
ДжерелаПосилання
Література
Ресурси інтернету
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
