Корнель Філіпович народився в Тернополі[1], в сім'ї урядовця Корнеля Филиповича і Станіслави Филипович[2]. Батьки назвали його Іллею. Згодом син змінив це ім'я на «Корнель»[3]. Наприкінці Першої світової війни вся його родина переїхала на захід і з 1923 року мешкала в Цешині, де Філіпович закінчив початкову школу, а в 1932 році — гімназію з математично-природничим ухилом. Він належав до групи молодих цешинських письменників, що діяли під керівництвом Юліана Пшибося.
З 1933 року Філіпович студіював біологію в Ягеллонському університеті і брав участь у діяльності лівих організацій. У 1936—1939 роках був співредактор антинацистськогоавангардистського щомісячника Nasz Wyraz («Наш вираз»), в якому переважала літературна тематика. 1934 року Філіпович дебютував опублікованим у часописі Zaranie ŚląskieоповіданнямZapalniczka («Запальничка») і віршем, опублікованим у газеті Gazeta Artystów.
Під впливом Пшибося зацікавившись сучасним мистецтвом, Філіпович зблизився з колами тодішніх авангардистів, приятелював із членами «Краківської групи» (Grupa Krakowska) — митецького угруповання студентів Краківської академії образотворчих мистецтв Генриком Віцінським, Йонашем Штерном, Леопольдом Левицьким та іншими, а також із членами трупи театру Cricot, що його заснував plЙосип Ярема. Філіпович публікував у пресі рецензії на теми мистецтва. Після вибуху Другої світової війни воював рядовим у Польській кампанії 1939 року на західному фронті, потрапив у німецький полон, із якого втік. У 1940—1943 працював службовцем на каменеломні в Загнанську, потім у Кракові — в антикварній крамниці й у будівельному бюро. Залучився до підпільної діяльності в групі ліво налаштованих польських інтелектуалів Polska Ludowa («Народна Польща»), якою керував Іґнаци Фік[4]. У 1943-му Філіпович підпільно видав у десяти примірниках збірку віршів Mijani («Проминуті»), яку проілюструвала Марія Ярема. У квітні 1944 року письменника заарештувало гестапо. Він відбував ув'язнення спершу в Кракові, а тоді в концтаборахҐросс-Розен і Заксенгаузен. Після війни оселився у Кракові.
У 1947 році за твір Krajobraz niewzruszony («Незворушний краєвид») Філіпович дістав Літературну премію міста Кракова. Співпрацював з виданнями Odrodzenie, Dziennik Literacki, Życie Literackie, Tygodnik Powszechny та Odra.
1953 року Корнель Філіпович був один із 53 письменників, що підписали Резолюцію краківського відділу Спілки польських літераторів про процес священиків Краківської курії. У цьому документі схвалено вирок смерті чотирьом підсудним, безпідставно звинуваченим у шпигунстві на користь США.
У 1950-1960-х роках Корнель Філіпович і брати́ Тадеуш Ружевич та Станіслав Ружевич працювали в складі творчої неформальної групи Miczura-Film. Зокрема, разом із Тадеушем Ружевичем Корнель Філіпович написав сценарії фільмів Moje miejsce na ziemi — «Моє місце на землі» (1959) і Głos z tamtego świata — «Голос із потойбіччя» (1962)[5].
На початку 1970-х письменник перебував у середовищі демократичної опозиції. Був членом ПЕН-клубу. 1975 року Корнель Філіпович у числі 59 дисидентів підписав «Лист-59», у якому відкрито висловлено протест проти змін у Конституції Польської Народної Республіки, зокрема проти впровадження статей про керівну роль ПОРП і непорушну дружбу з СРСР. 1978 року Філіпович разом з іншими заснував неформальне Товариство наукових курсів і став його членом. На початку вісімдесятих років він читав вірші вголос в щомісячному аудіожурналі NaGłos («УГолос»), публікувався у виданні Zapis — «Запис» та інших самвидавчих журналах. До 1981 року Філіпович належав до членів Спілки польських літераторів й у 1980—1981 був заступником голови її краківського відділу. Коли на той час у Польщі запроваджено воєнний стан і припинено діяльність цієї спілки, Філіпович був одним із організаторів незалежного літературного життя й налагоджував подання матеріальної допомоги літераторам, що потрапили в скруту. У 1981-му він належав до співзасновників щомісячника Pismo й обійняв посаду заступника головного редактора цього видання. У 1989-му році Корнель Філіпович став одним із засновників Товариства польських письменників і першим головою його краківського відділу.
У 1945 році Філіпович одружився з видатною польською художницею українського походження Марією Яремою (1908—1958), мав з нею сина Александра (нар. 1943). У 1964-му вдруге одружився з Марією Прухніцькою, істориком мистецтва, у цьому шлюбі народився син Марцин (* 1964).
Від 1969 року й до смерті письменник підтримував зв'язок із Віславою Шимборською, однак вони не одружилися й не жили разом.
Письменник влаштовував сплав на байдаркахВіслою разом із членами родини та приятелями — Тадеушем Ружевичем, Юліаном Пшибосем, Артуром Зандауером та Йонашем Штерном[8]. Також любив ловити рибу, що відобразилося в його творах.
1975 Egzekucja w ZOO («Екзекуція в зоопарку»), за однойменним оповіданням Корнеля Філіповича, телефільм
Екранізовані твори Філіповича
1961 Romans prowincjonalny («Провінційний роман»), за однойменною повістю, телеспектакль
1969 Co jest w człowieku w środku («Що є всередині людини»), за оповіданням Co jest w człowieku («Що є в людині»), телефільм
1975 Biała ręka («Біла рука»), телеспектакль
1976 Romans prowincjonalny («Провінційний роман»), за однойменною повістю, телефільм
1980 Pyłek w oku («Порошинка в оці»), телеспектакль
1996 Dzień wielkiej ryby («День великої риби»), за однойменним оповіданням, кінофільм
Бібліографія
Józef Golec, Stefania Bojda, Słownik biograficzny ziemi cieszyńskiej, Cieszyn 1998, s. 66-67
Stanisław Burkot: Uwikłani w historię. Szkice o literaturze, autorach i utworach z XIX i XX wieku. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2008, ss. 246-261. ISBN 978-83-7271-496-1.
Jan Pieszczachowicz, Ku wielkiej opowieści. O życiu i twórczości Kornela Filipowicza, Wydawnictwo Literackie 2011
Jerzy Pilch, Byliśmy u Kornela, Wydawnictwo Literackie 2010
Українські переклади творів Філіповича
«Чоловік — це дитина» (у книжці «Сучасна польська повість»). — К.: «Дніпро», 1977, переклад — Олена Медущенко
Провінційний роман / Переклад з польської Юрія Матевощука. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2015 р. (книжка містить повість «Провінційний роман» та поетичну збірку «Скажи це слово»)