Користувач:OlegB/ВатичКостянти́н Єрофі́йович (Ієрофійович) Ва́тич (рос. Константин Ерофеевич (Иерофеевич) Ватич; близько 1854 — близько 1920) — подільський православний священик і церковний діяч за часів Російської імперії (останні десятиліття XIX — перші десятиліття XX століття) та Української Народної Республіки. БіографіяКостянтин Ватич був сином Ієрофея та Христини Ватичів, що походили з Карпат, переїхали на Поділля та мали 14 дітей. Ольга Приходько писала в родинній хроніці «Прадід Ілія» [1]:
Під час польського повстання 1863—1864 років, коли Костянтинові було 9 років, згорів хутір Ватичів, загинули всі його брати та сестри. Констянтин залишився в живих, бо з батьком і матір'ю працював на віддаленому від хутора полі. Дружина молодшого брата з немовлям на руках заховалася десь в яру, в болоті стояла цілий день серед очерету. Вона бачила, як горить хутір, як погнали худобу, бачила криваву різню. Перечекала те все, а як смеркло, втекла до своїх батьків, де лежала без пам'яті та маячила як непричетна. У примітці до цієї розповіді Ольга Приходько зазначила: «Немовля, що його врятувала бідна мати, якось вижило. Був це хлопчик, мав рідкісне ім'я — Неофіт. Завдяки великим здібностям, незважаючи на дуже несприятливі умови, здобув високу освіту і став професором університету в Александрії. Його виклади з вдячністю згадували колишні студенти. Ще перед Першою світовою війною робив якісь успішні наукові досліди на Сибіру». Мова йде про професора Неофіта Степановича Ватича. У 1920—1922 роках він завідував мінералогічним музеєм Харківського університету [2]. Прихисток родині Ватичів дав один із православних священиків. Костянтин подружився з його сином-однолітком. Восени 1867 року вони разом почали навчатися в Кам'янці-Подільському в духовному училищі, що розміщувалося в Старому місті. У липні 1877 року Костянтин Ватич закінчив за першим розрядом зі званням студента Подільську духовну семінарію у Кам'янці-Подільському [3]. Разом із ним семінарію закінчили майбутній знаменитий шашкіст Павло Бодянський (теж за першим розрядом) і майбутній краєзнавець, настоятель церкви святого Георгія на Польських фільварках у Кам'янці-Подільському, тесть поета Володимира Свідзінського Йосип Сулковський (за другим розрядом). Наприкінці 1877 року Костянтина Ватича призначили псаломщиком в село Мала Карабчіївка Кам'янецького повіту (нині село Малий Карабчіїв Дунаєвецького району Хмельницької області) [4]. У травні 1878 року Костянтина Ватича призначили на місце псаломщика церкви святої мучениці Параскеви П'ятниці в селі Бурилова (за 7 верст від містечка Криве Озеро [5]) Балтського повіту Подільської губернії (нині село Бурилове Кривоозерського району Миколаївської області) [6]. Наприкінці 1878 року Костянтина Ватича було рукопокладено в священики в село Говори Ушицького повіту (нині Віньковецького району Хмельницької області) [7]. 1882 року священика села Говори Костянтина Ватича нагороджено епископом Подільським і Брацлавським Маркелом набедреником за старанну службу [8]. 5 (17) жовтня 1883 року переміщений настоятелем Покровської церкви в селі Попова Ушицького повіту Подільської губернії (за три версти на схід від містечка Муровані Курилівці) [9][10], нині село Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області. 14 (26) липня 1893 року Костянтина Ватича перевели звідси на вакантне з квітня 1893 року місце [11] — настоятелем Хрестовоздвиженської церкви в містечку Карвасари — передмісті Кам'янця-Подільського [12]. До парафії входили сім приміських поселень: крім Карвасар, Підзамче, Видрівка (нині ці три поселення входять до складу Кам'янця-Подільського), Татариски, Кубачівка (нині ці два села становлять єдине село Смотрич), Янчинці (нині Колибаївка) та частина Кармеліт (нині Вільховець) [13]. 1896 року парафія дещо зменшилася: Кармеліти повністю увійшли до парафії села Довжок [14]. За даними на кінець XIX століття, парафіянами Хрестовоздвиженської були 576 чоловіків і 602 жінки. Крім того, на території парафії проживали 614 католиків, 18 лютеран і 784 євреї [15]. Костянтин Ватич був, за даними 1895 року, членом Кам'янець-Подільського відділення Подільської єпархіальної училищної ради[16], за даними 1900 та 1904 років — членом-скарбником управління каси взаємної допомоги духовенства Подільської єпархії та членом-скарбником управління Подільського єпархіального свічкового заводу (управління зі свічкових операцій) [17][18]. Залишаючись членом-скарбником цих двох управлінь, Ватич, за даними 1911 року, також став членом Подільського єпархіального попечительства та членом ревізійного комітету ради Кам'янецького Іоанно-Предтеченського православного братства [19]. Донька Ольга писала: «Становище о. Костянтина в парафії і взагалі в Кам'янці ставало дедалі певнішим і поважнішим, бо з часом парафіяни, особливо інтелігентні, оцінили скромну і лагідну вдачу, некорисливість, чесність і безмежну доброзичливість свого священика і його жертвенну службу людям. До нього приходили за порадою, за втіхою різні люди, що навіть не належали до його пapaфії, але поважали і цінили його, як правдивого слугу Бога» [20]. Ватич мав власний будинок на Підзамчі [21]. 1919 року в цьому будинку деякий час жив композитор Кирило Стеценко. Тут він, зокрема, працював над музикою до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» [22]. Гостем Ватичів був і композитор Микола Леонтович. Ольга Приходько в родинній хроніці «Прадід Ілія» згадувала:
Допомагаючи під час епідемії хворим, Костянтин Ватич заразився тифом. «Ця тяжка недуга, — писала його донька, — поборола кволе, вже старе тіло, і шляхетна, праведна душа відійшла до вічних обителів праведних…» Сім'яКостянтин Ватич із дружиною Наталією Василівною (уродженою Головацькою) виховали чотирьох доньок. Найстарша Олена шість років, у 1890—1896 роках, навчалася в Кам'янці-Подільському в Подільському жіночому училищі духовного відомства. Усі шість класів закінчувала за першим розрядом, щороку нагороджувалася книгою за зразкову поведінку та відмінні успіхи. Закінчивши училище, отримала атестат з правом на звання домашньої вчительки [23]. За даними 1911 року, була помічницею виховательки в єпархіальному жіночому училищі в Тульчині [24]. Три молодші доньки закінчили в Кам'янці-Подільському Маріїнську жіночу гімназію: 1906 року — Ганна (народилася 28 липня (9 серпня) 1889 року), 1908 року — Ольга (народилася 12 (24) липня 1891 року), 1914 року — Євгенія (народилася 6 (18) жовтня 1897 року). Причому Ольга та Євгенія закінчили гімназію зі срібною медаллю [25]. За данними 1911 року, Ганна викладала французьку мову в приватному восьмикласному комерційному училищі Хорбковського, Станішевського та Тиновського, що розміщувалося в Кам'янці-Подільському на Бульварній вулиці (нині вулиця Шевченка) в будинку міської управи (нині в цьому будинку розміщується Кам'янець-Подільський коледж будівництва, архітектури та дизайну) [26]. 6 листопада 1918 року Ганну Костянтинівну прийняли на посаду лектора французької мови Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) [27]. Але невдовзі вона як перекладач виїхала на гастролі в Європу з Українською республіканською капелою, якою керував Олександр Кошиць. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
