Колодяжин

Шаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: містоШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: CommonsШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: основні датиШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: розмір карти країниШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: завершення будівництваШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: прибудовиШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: будівліШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: скасованийШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: назва розташуванняШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: оригінальна назва

Колодяжин
План давньоруського городища в Колодяжному. 1 — житла напівземляного типу, 2- житла-кліті, 3 — розкопи, 4 — котловани
50°4′16″ пн. ш. 27°41′58″ сх. д.
Статус	Пам'ятки археології України національного значення
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Колодяжне[1]
Колодяжин (Україна) Показати на мапі Україна Колодяжин (Житомирська область) Показати на мапі Житомирська область
Колодяжин у Вікісховищі

Колодя́жин — городище давньоруського волинського міста поблизу села Колодяжне Житомирської області, на правому високому березі річки Случ (притока Горині, басейн Дніпра). Пам'ятка археології України національного значення[2].

Опис городища

Залишки городищ розташовані на крутому високому правому березі річки Случ, на околиці с. Колодяжне у північно-східній його частині, та мають форму овалу розміром 120 х 150 м. З південно-східного боку воно укріплене двома ровами і валами. Глибина зовнішнього рову під час розкопок дорівнювала 7 м.

Історія

На території городища виявлені поселення пізнього етапу трипільської культури та поховання культури кулястих амфор[3].

Гончарні вироби, знайдені під час арехологічних розкопок на давньоруському городищі в Колодяжному. 1 — посудина, 2 — днище посудини з клеймом у вигляді тризуба

Давньоруське городище Колодяжин ХІІ-ХІІІ ст.[4] ідентифікують як літописне місто Колодяжин[5]. За припущенням Романа Юри, місто могло належати князю Роману Мстиславичу, який володів і сусіднім Кам'янцем[6].

Археологічне вивчення давньоруського городища в Колодяжному було проведене Волинською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Володимира Гончарова впродовж п'яти літніх сезонів 1948—1950 і 1952—1953 рр.[7].

Влітку 1948 р. на південно-західній околиці Колодяжного (правий берег Случі) також було вивлено давньоруське городище ХІ-ХІІ ст., яке слугувало сховищем без постійного населення[8]. На північно-західній околиці Колодяжного (лівий берег Случі) зафіксовано ще одне давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст.[9]. Крім того, біля Колодяжного (правий берег Случі) було близько 60 курганів. Не виключено, що це могли бути залишки давньоруського могильника. Однак станом на середину ХХ ст. вони були вже повністю зорані і так ніким і не досліджувались[10].

Згадується в Галицько-Волинському літописі в оповіданні про монголо-татарську навалу, коли 1241 року був знищений військами Батия:

І прийшов він до города Колодяжна, і поставив дванадцять пороків. Та не міг він розбити стіни і став перемовляти людей. Вони тоді, послухавши злої ради його, здалися і самі перебиті були»[11]

Археологічні розкопки підтвердили, що Колодяжин був повністю спалений, а його мешканці вбиті[12].

Примітки

1. Wiki Loves Monuments monuments database — 2023.
   d:Track:Q28563569d:Track:Q4580425
2. Постанова Кабінету міністрів України № 1761 від 27.12.2001 р. «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
3. Археологічні пам'ятки УРСР (короткий список). — К.: Наукова думка, 1966. — С. 96.
4. Археологічні пам'ятки УРСР (короткий список). — К.: Наукова думка, 1966. — С. 109.
5. Желєзняк І., Корепанова А., Масенко Л., Стрижак О. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 69.
6. Юра Р. О. До питання про соціальну належність мешканців Колодяжина// Археологія. — 1961. — Т. 12. — С. 100; Юра Р. О. Древній Колодяжин// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1962. — Т. 12. — С. 59.
7. Юра Р. О. До питання про соціальну належність мешканців Колодяжина// Археологія. — 1961. — Т. 12. — С. 93.
8. Гончаров В. Роботи Волинської експедиції 1948 р.// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1952. — Т. 3. — С. 171.
9. Манігда О., Лисенко С. Маловідоме городище в системі літописного Колодяжина на р. Случ// Археологічні дослідження в Україні. — 2013. — С. 119—120.
10. Юра Р. О. Древній Колодяжин// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1962. — Т. 12. — С. 58.
11. Літопис руський/ Пер. з давньорус. Л. Махновця. — К.: Дніпро, 1989. — С. 397.
12. Гончаров В. Древний Колодяжин [Архівовано 21 березня 2018 у Wayback Machine.]// Краткие сообщения Института истории материальной культуры. — 1952. — Вып. 41. — С. 49.

Джерела та література

• Котляр М. Ф.. Колодяжин, городище [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 456. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Б. А. Звіздецький. Колодяжин [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Гончаров В. К. Древний Колодяжин // Краткие сообщения Института истории материальной культуры. — Выпуск 61. — Москва, 1951.
• Юра РоманДревний Колодяжин // АП. — Т. 12. — К., 1962.
• Юра Роман До питання про соціальну належність мешканців Колодяжина. Археологія, 1961 р., т. 12, с. 92 – 101.
• Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. — К., 2002.