Книга мого діда Коркута

Книга мого діда Коркута
 Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторKorkut Atad Редагувати інформацію у Вікіданих
МоваОгузькі мови Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Азербайджан[1] Редагувати інформацію у Вікіданих,  Казахстан[1] Редагувати інформацію у Вікіданих і  Туреччина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Цей твір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Поштова марка Азербайджану 2015 року, присвячена епосу

Книга мого діда Коркута або Книга Коркута Ата (тур. Dede Korkut, Korkut Ata; азерб. Dədə Qorqud, араб. دده قورقود; туркм. Gorkut Ata, каз. Қорқыт ата кітабы кирг. Коркут ата китеби) — найвідоміший епічна історія огузьких тюрків. Розповіді несуть мораль і цінності, що є важливими для соціального способу життя кочових тюркських народів і їхніх перед-ісламських вірувань. Міфічна розповідь книги є частиною культурної спадщини тюркських країн, в тому числі Туреччини, Азербайджану, Туркменістану, Казахстану і в меншій мірі Киргизстану.[2]

Епічні казки Dede Korkut є одними з найвідоміших тюркських дастанів із числа більш ніж 1000 записаних епосів серед монгольських і тюркських мовних сімей.[3]

У 2018 році епос був включений в Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО від імені Азербайджану, Казахстану і Туреччини[4][5].

Походження і зміст епосу

Книга мого діда Коркута — героїчний дастан (легенда), відомий також як Oghuz-nameh серед огузів,[6], що починається в Центральній Азії, триває в Анатолії та Ірані, та має центром більшості подій азербайджанський Кавказ.[7] За словами Бартольда, «неможливо припустити, що цей дастан міг би бути написаний в будь-якому місці, але не на Кавказі».[8]

Для тюркських народів, особливо для тих, хто називає себе огузами, він є основним сховищем етнічної ідентичності, історії, звичаїв і ціннісних систем тюркських народів протягом всієї історії. Вона відзначає боротьбу за свободу в той час, коли тюрки-огузи були пастухами, хоча «зрозуміло, що історії були введені в їхній нинішній формі, коли турки огузького походження вже не вважали себе огузами».[9] З середини X-го століття термін «огуз» поступово витіснявся серед самих тюрків «туркмен»); цей процес завершився до початку XIII-го століття. Туркмени — це тюрки, в основному, але не виключно. Огузи, які прийняли іслам і почали вести більш осілий спосіб життя, ніж їхні предки.[10] У XIV-му столітті, федерація огузів, або, як вони були на цей час називали, туркменські племена, які називали себе Ак-Коюнлу встановили династію, яка правила східною Туреччиною, Азербайджаном, Іраком і західним Іраном.[11]

Зміст

Дванадцять історій, які складають основну частину твору, були записані після того, як турки перейшли в іслам, і герої часто зображувалися як добрі мусульмани, а злодіїв називали невірними, але є також багато посилань на доісламську магію турків. Персонаж Деде Коркута, тобто «Дідуся Коркута», є широко відомим віщуном і бардом, який поєднує історії разом, а тринадцята глава книги містить слова, приписані йому. «У дастанах Деде Коркут виступає як „аксакал“ (буквально „біла борода“, „шановний старший“), радник або мудрець, вирішуючи труднощі, з якими стикаються племінні члени. Серед людей шановні аксакали мудрі і знають, як вирішувати проблеми; серед „ашиків“ (розповідачів дастані) їх зазвичай називають dede („дідом“). У минулому цей термін позначав шановних племінних старців, а зараз використовується в сім'ях; у багатьох населених пунктах Азербайджану він замінює ата („родоначальник“ або „батько“).»

Мудрі і знають, як вирішувати проблеми, серед «ашиків» вони в цілому називають «дедом». У минулому цей термін позначав шановних старших племен, а тепер використовується в сім'ях у багатьох населених пунктах Азербайджану вона замінює «ата» [предка або батька] ".[12] Історик Рашид-ад-Дін Фазлуллах (помер 1318) каже, що Деде Коркут був справжньою людиною і прожив 295 років; що він з'явився за часів огузького правителя Інала Сира Явкуй хана, який послав його послом до Пророка; що він став мусульманином; що він дав пораду великому хану огузів, був присутнім на виборах великого хана і дав дітям імена.[13]

Казки розповідають про воїнів, битви і, ймовірно, ґрунтуються на конфліктах між огузами і печенігами і кипчаками. Багато сюжетних елементів знайомі тим, хто розбирається в західній літературній традиції.[14] Наприклад, історія монстра, названого Тепегьоз, має достатню схожість з зустріччю з циклопом в Одіссеї Гомера, що, як вважають, показує вплив грецького епосу або один спільний древній анатолійський корінь. Книга також детально описує різноманітні спортивні заходи стародавніх тюркських народів: «Деде Коркут (1000—1300) чітко посилався на певні фізичні навантаження і ігри. В описі Деде Коркута — спортивні навички турків, як чоловіків, так і жінок, були описані як „першокласні“, особливо у верховій їзді, стрільбі з лука, джириті (метання списа), боротьбі та поло, які вважаються турецькими національними видами спорту.»[15]

Пісні

  1. Пісня про Богач-Хана, сина Дерсе-Хана
  2. Пісня про те, як було пограбовано дім Салар-Казана
  3. Пісня про Бамсі-Бейрека, сина Кан-бури
  4. Пісня про те, як сина Каза-Бека Уруз-Бека було взято у полон
  5. Пісня про удатного Домрула, сина Дука-Коджі
  6. Пісня про Кан-Туралі, сина Канли-Коджі
  7. Пісня про Ієкенка, сина Казилик-Коджі
  8. Пісня про те, як Бісат убви Депе-Геза
  9. Пісня про Амрана, сина Бекіля
  10. Пісня про Секрека, сина Ушун-Коджі
  11. Пісня про те, як Салор-Казана було взято у полон і як його син Уруз звільнив його
  12. Пісня про те, як зовнішні огузи повстали проти внутрішніх огузів і як помер Бейрек
  13. Мудрість Деде Коркута

Традиція рукопису

З початку 18-го століття «Книга Деде Коркута» перекладена французькою, англійською, російською та угорською мовами.[16][17] Проте, лише тоді, коли він привернув увагу Г. Ф. Фон Дієза, який опублікував частковий німецький переклад Dede Korkut в 1815 році, на основі рукопису, знайденого в Королівській бібліотеці Дрездена,[18], Dede Korkut став широко відомим на Заході. Єдиний інший рукопис Dede Korkut був відкритий в 1950 році Етторе Россі у Ватиканській бібліотеці.[19]. До того, як Dede Korkut було переписано на папері, події, зображені на ній, зберігалися лише в усній традиції, принаймні з IX-го і X-го століть. Глава Bamsi Beyrek зберігає майже дослівно величезний середньоазіатський дастан Алпамиш, що датується ще більш раннім часом. Розповіді були написані в прозі, але переповнені поетичними уривками. Недавні дослідження турецьких і туркменських учених показали, що туркменський варіант «Книги Деде-Коркута» містить шістнадцять сюжетів, які були переписані і опубліковані в 1998 році.[20]

Датування композиції

Робота виникла як серія епосів, усно оприлюднених і переданих поколінням, перш ніж бути опублікована в книжковому вигляді. З історій зібрано численні версії. Вважається, що перші версії були в формі віршів, оскільки турецька є аглютинативною мовою, але вони поступово перетворювалися на поєднання віршів і прози, оскільки ісламські елементи з часом впливали на розповідь.

Для перших письмових копій були запропоновані різні дати. Джеффрі Льюїс датує досить раннім XV століттям,[21] з двома шарами тексту: субстрат старих усних традицій, пов'язаний з конфліктами між огузами, печенігами і кипчаками, а також зовнішнім зверненням до походів XIV-го століття Конфедерації Ак-Коюнлу.[22] Джемал Кафадар погоджується, що це не раніше XV-го століття, оскільки «автор підживлює і правителів Ак-Коюнлу і правителів Османської імперії». [a][21] Однак у своїй історії Османської імперії, Стенфорд Дж. Шоу (1977) датує її XIV століттям. [b][23] Професор Майкл Е. Мікер сперечається з обома датами, кажучи, що версії історій, які ми сьогодні маємо, походять від народних оповідань і пісень не раніше XIII-го століття і були записані не пізніше початку XV-го століття. [c][22] Принаймні одна з історій (глава 8) існувала письмово на початку XIV століття, з неопублікованого. арабської історії, Durar al-Tijan Давадари, що була написана в Єгипті десь між 1309 і 1340 рр.[24]

Точне визначення неможливе через кочовий спосіб життя ранніх тюрків, при якому такі епоси, як Dede Korkut, передавалися з покоління в покоління в усній формі. Особливо це стосується епічної книги, подібної до цієї, яка є продуктом довгого ряду оповідачів, кожен з яких міг би внести зміни і доповнення, аж до двох переписувачів XVI-го століття, які були авторами найдавніших збережених рукописів.[25] Більшість вчених древніх тюркських епосів і народних казок, таких як російсько-радянський академік Василь Бартольд і британський вчений Джеффрі Льюїс, вважають, що текст Dede Korkut «має ряд особливостей, характерних для азербайджанської мови».[26]

Нотатки

  1. ↑ «Це було не раніше XV-го століття. Виходячи з того, що автор підживлює як Ак-Коюнлу, так і османських правителів, було висловлено припущення, що композиція належить до того, хто живе на невизначеному кордоні земля між двома державами під час правління Узун-Хасана (1466–78). Г. Льюїс датує композицію «принаймні на початку XV століття».»
  2. ↑ «Найбільшим народним твором XIV століття була збірка прози Деде Коркут, найдавніших збережених прикладів огузького туркменського епосу.» Деде Коркут «розповідає про боротьбу туркменів з грузинами і абхазами на Кавказі, а також з візантійською Трапезундською Імперією, додаючи історії стосунків і конфліктів у туркменських племен.»
  3. ↑ «Книга Деде Коркут — ранні записи орального турецького фольклору в Анатолії, і як така, одна з міфічних глав турецької націоналістичної ідеології. Найдавніші версії «Книги Деде Коркута» складаються з двох рукописів, скопійованих у XVI ст. Дванадцять історій, які записані в цих рукописах, випливають з циклу історій і пісень, що циркулюють серед тюрків, що мешкають у північно-східній Анатолії та північно-західній частині Азербайджану. За даними Льюїса (1974), старший субстрат цих усних традицій виникає в конфліктах між древніми огузами і їхніми турецькими суперниками в Середній Азії (печеніги, кипчаки), але цей субстрат був одягнений у згадки про походи XIV-го століття конфедерації тюркських племен Ак-Коюнлу проти грузин, абхазів і греків у Трапезунді, і такі історії та пісні виникли б не раніше початку XIII століття, і письмові версії, які дійшли до нас, були складені не пізніше початку XV століття. До цього часу відповідні тюркські народи протягом кількох століть перебували в контакті з ісламською цивілізацією, називали себе туркменами, а не огузами, мали тісні зв'язки з осілими і урбанізованими суспільствами, а також брали участь у ісламізованих режимах включали кочівників, фермерів і городян. Деякі з них повністю відмовилися від свого кочового способу життя.»

Примітки

  1. ↑ а б в Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity, Liste représentative du patrimoine culturel immatériel de l’humanité, Lista Representativa del Patrimonio Cultural Inmaterial de la Humanidad
  2. ↑ Barthold, (1962), с. 6
  3. ↑ Rinchindorji. «Mongolian-Turkic Epics: Typological Formation and Development» [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.], Institute of Ethnic Literature, Chinese Academy of Social Sciences, Trans. by Naran Bilik, Oral Tradition, 16/2, 2001, p. 381
  4. ↑ Нематериальное наследие: девять новых элементов включены в Репрезентативный список нематериального культурного наследия человечества (рос.). UNESCO. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 28 квітня 2019.
  5. ↑ Héritage de Dede Qorqud/Korkyt Ata/Dede Korkut : la culture, les légendes populaires et la musique liées à cette épopée - patrimoine immatériel - Secteur de la culture - UNESCO (фр.). ich.unesco.org. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  6. ↑ «Dastan». Great Soviet Encyclopedia (in 30 volumes), Third edition, Moscow, 1970
  7. ↑ Китаби деде Коркуд. archive.is. 25 травня 2005. Архів оригіналу за 25 May 2005. Процитовано 28 квітня 2019.
  8. ↑ Barthold, (1962), с. 120
  9. ↑ Lewis, (1974), с. 9
  10. ↑ Lewis, (1974), с. 10
  11. ↑ Льюїс, (1974), с. 16–17
  12. ↑ Prof. H.B.Paksoy (ed.), «Introduction to Dede Korkut» [Архівовано 5 червня 2011 у Wayback Machine.] (As Co-Editor), Soviet Anthropology and Archeology, Vol. 29, No. 1. Summer 1990; and, «M. Dadashzade on the Ethnographic Information Concerning Azerbaijan Contained in the Dede Korkut dastan», Soviet Anthropology and Archeology, Vol. 29, No. 1. Summer 1990. Reprinted in H. B. Paksoy (Ed.), Central Asia Reader: The Rediscovery of History (New York/London: M. E. Sharpe, 1994), ISBN 1-56324-201-X (Hardcover); ISBN 1-56324-202-8 (pbk.)
  13. ↑ Льюїс, (1974), с. 12
  14. ↑ Dinçaslan, M. Bahadırhan. Karşılaştırmalı Mitoloji: Dede Korkut Alman Mıydı? - mbdincaslan.com. mbdincaslan.com. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 28 квітня 2019.
  15. ↑ Dr. Ergun Yurdadon, Chair of Recreation Management, United State Sports Academy, Sport In Turkey: The Pre-Islamic Period, Volume 6, Number 3, Summer 2003 [Архівовано 2007-02-18 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Bentinck, Histoire Genealogique des Tatars, 2 vols. (Leiden, 1726).
  17. ↑ Abu Al Ghazi Bahadur, A History of the Turks, Moguls, and Tatars, Vulgarly called Tartars, Together with a Description of the Countries They Inhabit, 2 vols. (London, 1730)
  18. ↑ Dresden, SLUB. Kitab-i Dedem Korkut - Mscr.Dresd.Ea.86. digital.slub-dresden.de. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 28 квітня 2019.
  19. ↑ Kitab-i Dedem Korkut — Vat. turc. 102 digital. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 28 квітня 2019.
  20. ↑ Prof. Melek Erdem, Ankara University, «On the Connection with the Manuscripts of Turkmenistan Variant of Dede Korkut Epics». Journal of Modern Turkish Studies (2005), 2/4:158-188. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  21. ↑ а б Kafadar, (1996)
  22. ↑ а б Michael E. Meeker, «The Dede Korkut Ethic», International Journal of Middle East Studies, Vol. 24, No. 3 (Aug., 1992), 395—417. «Згідно з Льюїсом (1974), старий субстрат цих усних традицій датується часом конфліктів між древніми огузами та їхніми турецькими суперниками в Центральній Азії (печеніги та кипчаки), але цей субстрат був одягнений у згадки про кампанії XIV-го століття Конфедерації тюркських племен Ак-Коюнлу проти грузин, абхазів і греків у Трапезунді.»
  23. ↑ Stanford Jay Shaw, History of the Ottoman Empire and Modern Turkey, Cambridge University, 1977, pg 141.
  24. ↑ Lewis, (1974), с. 21
  25. ↑ Lewis, (1974), с. 20—21
  26. ↑ Lewis, (1974), с. 22

Посилання

Огузький епос "Кітабі-деде-Коркут" // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор. Л. В. Грицик. — Київ : ВПЦ «Київський університет», 2006. — С. 463.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Книга мого діда Коркута

Джерела