Клоака

Клоака канюка неоарктичного

Клоа́ка (від лат. cloaca — «труба для протоку нечистот», канал, стік, шлунок, черево; пов'язане з лат. cluo — чищу)[1] — розширена кінцева частина задньої кишки у деяких хребетних тварин. Стінка клоаки вистелена багатошаровим епітелієм. У клоаку відкриваються сечоводи, статеві протоки (сім'япроводи чи яйцеводи) і сечовий міхур. Клоака є у деяких круглоротих (міксин) і риб (акул, скатів, дводишних, іглиць), у всіх земноводних, плазунів, птахів, а з ссавців — у клоачних. У інших ссавців клоака є тільки на початку зародкового розвитку, потім вона розділяється на сечостатевий синус і кінцевий відділ прямої кишки, які відкриваються самостійними отворами — сечостатевим і задньопроходним (анальним). З вигину черевної стінки клоаки у земноводних утворюється сечовий міхур, а у зародків амніот — алантоїс.

У птахів у верхній частині клоаки в певний віковий період розвивається лімфотворний орган — сумка Фабриція[2].

Як аномалія розвитку

• Персистуюча клоака, уроджена клоака — вада зародкового розвитку у дівчаток, яка проявляється злиттям прямої кишки, піхви та сечівника в один орган.

Примітки

1. Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) [Архівовано 10 грудня 2012 у Wayback Machine.] — там Етимологічний словник української мови: В 7 т., т. 2 / АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983 — …
2. Шевчук В. Г. та ін. Фізіологія. 2-ге видання: Підручник для ВМНЗ IV р.а.//Розділ 9. Система крові. — Вінниця : Нова книга, 2015. — С. 273.

Література

• Біологічний енциклопедійний словник. М.: «Радянська Енциклопедія», 1986. с. 264. (рос.)

Портал «Біологія»