|
Киренаїки
Кирена́їки — представники киренської філософської школи у Стародавній Греції, яка була заснована Арістіппом з Кирени. Його послідовники — Арет і Арістіпп — молодший, потім Феодор, Гегесій, Аннікерід. Ця школа розвинула принципи Сократа у напрямку послідовного гедонізму. Засновник школи Арістіпп, дотримуючись Протагора, стверджував, що відчуття завжди суб'єктивні і людина нічого не може знати про навколишній світ достеменно. Головною цінністю киренаїки проголошували особисте задоволення, що ріднить киренську школу з епікурейством. Киренаїки вперше сформулювали доктрину гедонізму. ІсторіяШкола була названа киренською, оскільки грецька колонія Кирена в Північній Африці була центром її діяльності та місцем народження кількох її членів. Хоча її загальновизнаним засновником вважається Арістіпп — старший, учень Сократа, розквіт школи припав на кінець IV ст. до н. е.[1] Арістіпп навчав філософії свою доньку Арету, яка навчила філософії свого сина Арістіппа — молодшого. Саме Арістіпп — молодший сформулював більшість учення киренаїків[2]. Приблизно в III ст. до н. е. киренська школа припинила своє існування. Лишилися перекази, в яких киренаїків описано аморальними людьми, що готові заради особистого задоволення здійснювати ганебні чи злочинні вчинки[2]. Етичні доктрини пізніших киренаїків були включені до більш поміркованого вчення Епікура[1][2]. Аргументи киренаїків проти можливості отримання знань про зовнішній світ були використані пізнішими академічними і Пірронівськими скептиками[2]. ПоглядиЗгідно з філософією киренаїків, людина може сприймати речі за їх впливом, але не може пізнати їхню суть. Тому будь-які зовнішні відчуття суб'єктивні і всі уявлення про навколишній світ потрібно сприймати скептично[2]. Лише переживання власних станів можна сприймати як дійсність[3]. Людина під впливом речей може перебувати в трьох станах: насильницької зміни, м'якої зміни та стабільності. Перший стан супроводжується болем, другий — задоволенням, третій — ні тим, ні іншим. Потрібно уникати болю та прагнути задоволення; са́ме задоволення є єдиним благом. На думку киренаїків, цінність задоволення залежить тільки від його інтенсивності, бо відчуття миттєві — неможливо насолоджуватися тим, що вже минуло, чи ще не сталося[1]. З цієї причини потрібно шукати задоволення в поточний момент, а не сподіватися на більше задоволення потім (що протилежно поглядам Епікура, який допускав уникнення меншого задоволення задля більшого в майбутньому). При цьому киренаїки не розробляли теорій загального блага, вважаючи, що в кожної людини є свої критерії задоволення[2]. Киренаїки визнавали поряд з тілесними задоволеннями та стражданнями і інтелектуальні. Наприклад, радість від процвітання своєї країни є задоволенням. Проте тілесні відчуття вважали сильнішими[1]. На їхню думку, уявлення про мораль — це людські домовленості. Через це злочини не є поганими самі по собі, а погані через покарання, яке за них настає. Дружба також пояснювалася гедоністично: друзі вигідні для отримання більшого задоволення[2]. Думки киренаїків не були одностайними. Гегесій вирізнявся песимістичними поглядами, вважаючи, що життя цілком визначене долею. В його поглядах людина, маючи тіло, котре є смертним і вразливим, приречена постійно страждати[3]. Йому приписувалося проповідування самогубства задля уникнення страждань[2]. Анікерід вважав, що дружба сама по собі приносить задоволення, але наголошував на цінності особистого задоволення[2]. Феодор був учнем Анікеріда, він заперечував, що насолода і біль однозначно добрі або погані, його метою була радість, навіть якщо для цього потрібно вчиняти злочини. На думку Феодора, людина повинна бути самодостатньою, тому мудрі люди не потребують друзів[2]. Представники
Див. такожПримітки
Література
|
