Катеринич Петро Петрович

Петро Петрович Катеринич
Народився	16 жовтня 1856(1856-10-16) Бобровиця
Помер	1916(1916) Бобровиця (?)
Поховання	Марківці[1] (родинний склеп не зберігся)
Підданство	Російська імперія
Місце проживання	Бобровиця, Санкт-Петербург
Діяльність	юрист, підприємець, громадський діяч
Конфесія	Православ'я
Рід	Катериничі

Катеринич Петро Петрович (8 квітня 1856[2], Бобровиця Козелецького повіту Чернігівської губернії — 1916) — юрист, засновник Бобровицького цукрозаводу, меценат, член Товариства імені Тараса Шевченка в Петербурзі.

Родина

Мати Тетяна Катеринич

Народився Петро Петрович у Бобровиці (колишній районний центр Чернігівської області). Батько — поміщик Петро Андрійович Катеринич, мати — Тетяна Пантеліївна Катеринич (до шлюбу Афендик), портрет якої (та ще 7 родичів) написав Т. Г. Шевченко[3]. У Петра Петровича було 2 братів та 5 сестер, серед них — Вадим Петрович, інженер і архітектор, який спроєктував кілька будівель у Києві[4].

У Петра Петровича було 9 дітей: Микола, Андрій, Дмитро, Наталія (у шлюбі Дероган), Олександра Григорівна (Кошелєва), Тетяна (Фрідман), Єлизавета (Савченко), Петро, Катерина; від першого шлюбу — 5 дітей, від другого (з українською артисткою Параскевою Мойсеївною Гаврильцевою) — 4 дітей[1][5][4].

Кар'єра та громадська діяльність

Будинок, у якому знімав помешкання Петро Петрович Катеринич

Будинок Катериничів у Бобровиці

Парк садиби Катериничів у Бобровиці

Марковецька школа на фундаменті будинку Катериничів

Протягом 1887-1890 Петро Петрович був провідник Козелецького повітового дворянства[2]. Приблизно в ті ж роки він головував у Козелецьких повітових земських зборах, які проводилися кілька разів на рік[6], обирався на різноманітні представницькі посади, був опікуном Мостицької та Марківецької земських шкіл.

У 1890-х Петро Петрович переїхав до Петербурга, де працював нотаріусом, але продовжував брати активну участь у Козелецьких земських зборах, оскільки щоразу обирався гласним від своєї дільниці. Бувши ліберально налаштованим українофілом, 1898 року він став одним із засновників і скарбником «Товариства імені Тараса Шевченка для допомоги, що потребує вихідцям із південної Росії, які навчаються у вищих навчальних закладах С.-Петербурга». Навколо товариства гуртувалися вихідці з України, що прагнули допомогти землякам та українському національному розвитку взагалі. У 1900-х у помешканні Катериничів на Невському проспекті, 70 під приводом «співів» часто збиралася українська студентська громада Петербурга. Дуже добре про Петра Петровича згадував колега, громадський діяч Олександр Лотоцький:[5]

Петро Петрович Катеринич, заможний землевласник та властитель цукроварні на Чернігівщині, був у Петербурзі нотаріусом. Будучи великим театралом, оженився з українською артисткою (дружина його Параскева Мойсеївна по сцені називалася — Хмара). Зносини з артистами за всяких концертів брав він звичайно на себе, не подаючи з того ніяких видатків у справозданнях.

Акуратний з фахового обов'язку нотаріуса, Петро Петрович провадив грошові рахунки допомогового товариства ім. Т. Шевченка, часто поповнюючи недостачу засобів т-ва з власної кешені. Його широку руку знали в Петербурзі свої і чужі та часто зловживали тою його рисою. Одного разу в розмові сказав він, що річний його бюджет виносить 20 тисяч карбованців. Я здивувався, бо провадив він життя досить взагалі скромне. Тоді він показав мені проваджену з властивою йому акуратністю книжку свою »розпису доходів і видатків«, що слова його цілком підтвердила. В записах видатків звернув я увагу на якісь кабалістичні літери »п : п« проти деяких записів. На моє запитання з сього приводу він відповів:

— То коли у мене просять позичити, а я наперед знаю, що то позички на вічне віддавання, то зразу ж, аби зайвої мороки не мати, означую проти запису: »п : п.«, се б то: »пиши: пропало«.

За деякими даними, на прохання матері Петро Петрович узяв на себе родинні справи на батьківщині. Протягом 1897—1898 на сході Бобровиці було збудовано цукрозавод, у Марківцях за залізницею — спиртозавод. Близько 1910 року було введено в дію паровий млин.[7] На цукрозаводі було запроваджено 8-годинний робочий день і встановлено робітничий контроль. Неодноразово Петро Петрович Катеринич обирався опікуном Марковецької школи та завідував Марковецькою бібліотекою-читальнею, а згодом віддав свій старий будинок у Марківцях і велику бібліотеку сіль­ській школі.[1] 1905 року за пропозицією Петра Катеринича Козелецьке земство асигнувало 99 рублів на встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві.[8]

Маючи прогресивні погляди, Петро Петрович Катеринич, однак не був прихильником революції, а прагнув еволюційних змін. Зокрема, на засіданні Козелецьких земських зборів 7 вересня 1905 року він з обережністю висловився щодо молодих учителів:[9]

Я не называлъ молодыхъ учителей выскочками; я говорилъ, что надо отдавать предпочтеніе испытаннымъ учітелямъ передъ неустановившеюся молодежью, которая нахватавшись верховъ, мнитъ себя способною переустраивать государство и нерѣдко требуетъ за собою надзора.

Під час революційних подій 1905-1907 років йому довелося двічі стикнутися з заворушеннями в Марківцях. 1905 року четверо марківчан організували бунт. Група селян у кількості 200 осіб із червоним прапором пішла на бурякову плантацію й вимагала збільшення заробітної плати та зменшення робочого дня. До них приєдналися 1200 селян, які на знак протесту також залишили роботу. Цей бунт завдав збитків на 1500 рублів. Для розправи з демонстрантами було викликано загін козаків. Ничипора Голика було заслано у Вологодську губернію, інших організаторів було ув'язнено на два тижні. 1907 року селяни спалили частину маєтку та склад із тільки-но зібраним збіжжям.[10]

У 1910-х у Бобровиці було розпочато будівництво цегляного будинку. Помер Петро Катеренич у 1916 році. З поваги до нього робітники цукрового заводу несли його труну на руках десять кілометрів із Бобровиці, щоб похоронити в сімейному склепі в Марківцях на задньому подвір'ї Успенської церкви (зараз — за обеліском). За жаль, до сьогодні склеп не зберігся, як і будинок Катериничів у Марківцях (згорів 1969 року, на фундаменті побудовано нову будівлю школи). Цукрозавод було закрито й частково розібрано на початку 2000-х. У бобровицькому будинку діють бібліотека та спортивна школа.

Посилання

1. В. О. Круглик. Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 24-28.
2. В. Л. Модзалевскій. Малороссійскій Родословникъ. Т. 2. — Кіевъ, 1910. — с. 349. [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.] (html [Архівовано 25 грудня 2016 у Wayback Machine.])
3. Портрет Тетяни Пантелеймонівни Катеринич. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 24 грудня 2016.
4. Петр Петрович Катеринич на сайті GENI. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 27 березня 2022.
5. Олександер Лотоцький. Сторінки минулого. Частина 2. — Видання Української Православної Церкви в США, 1966. — С. 63.
6. Журналы Козелецкаго уѣзднаго земскаго собранія... 1890 года. — C. 5. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
7. Журналы Козелецкаго уѣзднаго земскаго собранія... 1910 года. — C. 340. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
8. Журналы Козелецкаго уѣзднаго земскаго собранія... 1905 года. — C. 220. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
9. Журналы Козелецкаго уѣзднаго земскаго собранія... 1905 года. — C. 146. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 грудня 2016.
10. В. О. Круглик. Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 43-44.