|
Карл Штумпф
Карл Штумпф (англ. Carl Stumpf, 21 квітня 1848, Візентайд (Баварія) — 25 грудня 1936, Берлін) — німецький психолог, філософ-ідеаліст, музичний теоретик, учень Ф. Брентано та Р. Г. Лотце, засновник (разом з Ф. Брентано) європейського напрямку функціональної психології, один з провісників феноменології та гештальтпсихології. БіографіяПовне ім'я: Фрідріх Карл Штумпф (Friedrich Carl Stumpf). Володів неабиякими музичними здібностями: грав на шести інструментах, з 10-ти років складав музику. В 1865—1867 рр. вивчав естетику та юриспруденцію в Вюрцбурзькому університеті, де зазнав впливу свого вчителя Франца Брентано. У Геттінгенському університеті (під впливом іншого свого вчителя — Г. Лотце) вивчав також фізику і філософію, а в 1869 р. захистив у цьому університеті докторську дисертацію з філософії: «Платон і теорія блага». В 1870—1873 рр. — приват-доцент Геттінгенського університету. З 1873 р. — професор кафедри філософії Вюрцбурзького університету (за рекомендаціями Брентано і Лотце). В 1879—1884 рр. — професор університету в Празі. в 1884—1889 рр. — професор університету в Галле. [8] В 1889—1893 рр. — професор університету в Мюнхені. В 1894—1923 рр. — професор Університету Фрідріха-Вільгельма в Берліні, де став одним із засновників і директором Інституту експериментальної психології. В 1907—1908 рр. обіймав посаду ректора Берлінського університету. Науковий внесокОсновний напрямок наукової діяльності Карла Штумпфа — психологічні проблеми сприйняття звукових тонів і пов'язані з цими проблемами питання теорії музики. Штумпф розглядав музику як унікальний феномен культури, і тому результатам дослідів, проведених натренованими в інтроспективному аналізі свідомості психологами (школа В. Вундта), він протиставляв свідоцтва експертів-музикантів, як такі, що заслуговують більшої довіри. Одним з головних понять психології звуку Штумпфа є «сплав» звуків: множинність звуків, які утворюють у свідомості слухачів єдине, цільне співзвуччя. При такому підході дисонанс розглядається як «індивідуація» звуків з цієї єдності. Штумпф вніс найбільший після Гельмгольца внесок у дослідження психологічної акустики. Але, на відміну від Гельмгольца, Штумпф виступав проти «об'єктивних методів» дослідження, декларуючи таким чином ідею неможливості жорсткого розрізнення між фізичними і психічними явищами, що передбачало необхідність вивчення в області психоакустики цілісних психо-фізичних комплексів. К. Штумпф заклав основи концепції «двох компонент висоти музичного звуку», згідно з якою, зі зміною одного фізичного параметра звуку — частоти його коливань — одночасно змінюються два психологічних ознаки звука — його тембр і висота. Карл Штумпф першим в історії психології почав проводити емпіричні дослідження в області музичних сприйняттів (Tonpsychologie, «Психологія музичних сприйнять», т. 1—2, 1883 — 90) Згідно зі Штумпфом, тематична область психології (вперше названа ним «феноменологією») підрозділяється на три основні частини:
У свою чергу, психічні функції, по Штумпфа, поділяються не «інтелектуальні» (сприйняття, розуміння і судження) і «емоційні» («емотивної» або «афективні»), представлені біполярними відносинами: «радість — печаль», «бажання — відкидання», «прагнення — уникнення» і т. д.) Певний емоційний відтінок можуть придбати і деякі явища, які були названі «чуттєвими відчуттями». Згідно зі Штумпфом, психологія є пропедевтична фундаментальна наука (Vorwissenschaft), задача якої — науковий опис і емпіричне дослідження т. зв. «первинних» і «вторинних» феноменів, а також «психічних функцій», незалежно від їх причинних відносин. При цьому, феномени не підлягають зведенню до елементарнішим елементам в силу притаманних їм структурних властивостей. Остаточне побудова психології, на думку Штумпфа, має стати основою всіх приватних наук про природу і людину. Штумпф вводить поняття «відчуття почуттів» (Gefühlsempfindungen) : Gefühlsempfindungen — це таке відчуття, змістом якого є почуття. Сформулював також «інтенціональну теорію емоцій», яка не втратила своєї актуальності й донині. Своїми дослідженнями та розробками Штумпф передбачив не тільки феноменологію Гуссерля[9], але й основні ідеї гештальтпсихології[10]: учнями Штумпфа були засновники гештальтпсихології К. Коффка, М. Вертгеймер та В. Келер, який в 1921 р. змінив Штумпфа, що пішов у відставку, на посаді директора створеного ним Інституту експериментальної психології при Університеті Фрідріха-Вільгельма в Берліні. Науково-громадська діяльністьШтумпф вів активну науково-громадську діяльність. Він був співпрезидентом (спільно з Теодором Ліппса) III-го Міжнародного психологічного конгресу (Мюнхен, 1896). Штумпф заснував унікальний Архів музичних фонограм (понад 10 тисяч), серед яких було представлено дуже багато цінного матеріалу з області фольклористики, включаючи мелодії і ритми примітивних народностей. Карл Штумпф залишив по собі добру пам'ять також і як один із співзасновників «Товариства дитячої психології» («Gesellschaft für Kinderpsychologie»), метою якого було залучення уваги батьків та вихователів до особливостей і закономірностям психічного розвитку підростаючого покоління. Організував також товариство по зоопсихології, сприяв поїздці свого учня В. Келера в Африку для вивчення поведінки людиноподібних мавп. Протягом багатьох років Штумпф тісно спілкувався і плідно співпрацював з багатьма видатними психологами свого часу: Е. Герінгом, У. Джемсом, Г. Гельмгольцем, Г. Еббінгаузом, В. Дільтеєм та іншими. Основні наукові праці
Примітки
Література
Примітки |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
